А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Дай же я, ти моя незабудочко,
Поцілую і ще хоч разок.
3.5.2000 р.
ЛЮБОВ - ЦЕ ГРА
Любов - це гра,
Це те що є й чого нема.
В природі вічне тільки слово
І кожна квітка нова й нова.
Так як щодня нові новини,
Нові хвилини, мандарини.
Колись я думав, ніби вірність -
Це як наш Бог - закономірність,
Але, як гарно придививсь -
То зрозумів, що помиливсь.
Бо вічність - в новому коханні,
Бо вічність - в новому бажанні,
Бо вічність - більше у лукавстві,
І як не жаль - у нашім рабстві.
Ви покажіть, хоч би одного,
Щоб хтось із нас не знав другого?
І так воно було і буде -
Поки на світі будуть люди.
Бо всі б жінки повимирали
Щоб ми на їх не заглядали.
Як би хотів я помилитись
Й на ту, що вірна - подивитись!
16.8.2003 р.
НА СПАСА
Як вперше я поцілував,
/А це було в п'ятнадцять - літом/,
О, як тоді переживав,
А раптом в тебе будуть діти!
Тоді - ось хрест вам! - ще не знав,
Звідки вони і я де взявся?
А соловей в гаю співав,
Мов з мене він всю ніч сміявся.
А зараз ви лише погляньте,
Їй ще нема і десяти,
Ну а вона, немов синичка
Тебе гукає, йди сюди.
16.6.1990 р.
ЯКБИ НЕ ТИ
Ноги відпадають від утоми
І судома мучить день від дня,
А тебе побачу біля дому -
То співає арфами душа.
Щоб робив на світі я без тебе,
Де б черпав натхнення і любов? -
Бо без тебе навіть ясне небо
Не зуміє розігріти кров.
6.6.1990 р.
КОЛИ БУЛИ МИ МОЛОДИМИ
Поки манили нас діброви
Й жінки, як дрофи - замашні,
Нас не лякали ріки, гори
А ні далекі, ні свої.
Захочеш - слухаєш зозульку,
Зохочеш - соло солов'я,
Куди не підеш - скрізь весілля,
Яку зустрінеш - та й твоя.
5.5.1962 р.
ЗАБРАЛА СПОКІЙ
Ти принесла краси повну хату
Що вже ніде ні сісти, ні стать,
Про таку тільки можна помріять,
Якщо вам у житті двадцять п'ять.
В мою душу забралась тривога,
Й сам не знаю, радіть чи кричать?
Хай що буде! Не дрейф, Валентине,
Брали й більших і цю будем брать.
Ти принесла для щастя кохання
Так, як вечір приносить нам ніч,
Мою душу шматуєш, кохана,
Як цариця - Козацькую Січ.
14.12.1982 р.
В ГАЮ
Ранком, як стало світати
В гай ми пішли погуляти,
Ніжні, як шовк груденята
Став я в тім сяйві шукати.
Пити з них пристрасну силу,
Бо дуже хотів буть щасливим!
13.6.1990 р.
КОЛИ ЦВІТУТЬ ЯБЛУНІ
Скоро вистрілять яблуні
Білим цвітом бажань,
Прилити, моя ластівко,
І на світ наш поглянь.
І прислухайсь, як весело
Нас стрічають дрозди,
Як приносиш ти... радощі,
Ніби куфоль води.
Ти прийди щоб поглянути,
Як гарцює лоша,
І чому так... бубнявіє
Як приходиш, душа?
10.4.2003 р.
ОДИНОКЕ ЩАСТЯ
О, красуне - жінко,
Чудо ти планети!
О, не даром пишуть
Про твій стан поети.
Ти моє натхнення,
І моє нещастя,
Бо чого те варте
Одиноке щастя?
25.6.1990 р.
ПАРНАС
Поезія! Тебе я не лишив як ти кульгала,
Коли ти вчилась, як дитя ходить,
Коли ще тільки ледве шкандибала
Й себе не вміла захистить.
Тебе не кинув як за тебе били
Оті, які вчепились за Парнас,
І як вовки хапали нас за крила
Всіх, хто підходив до Парнаса з нас.
І хоч тебе не випускав у люди
На сторінки журналів і газет,
Але з тобою був завжди і всюди,
Щоб кожний з вас став сильним, як атлет.
Щоб ти була для злих - боліголовом,
А для шляхетних ніжна, як любов,
Щоб ти окріпла і змужніла духом,
І ніжності набралася з дібров.
Тепер усе це є: і ненависть, й зневага,
І образів, як в небесах зірок,
І думаю, не лишить вас відвага,
Серед вовків зробить свій перший крок...
27.6.1990 р.
ВІДОМОМУ ПОЕТУ
Івану Драчу
Писать потрібно так - як пише Драч,-
Сказав великий критик, що ледь дише.
Щоб в тій поезії ніхто не розібравсь
І,навіть, той, хто сам ті вірші пише.
Бо вартих дум в тих віршах не знайшов,
Перейти на страницу: