А листя падають...

А квітка довго не цвіте, Отож, як ти її не зірвеш, То так і знай, що хтось зірве! 7.8.2001 р. ОСІНЬ ПІД ВІКНОМ Ось і осінь під вікном по садку гуляє І веселим олівцем казку оживляє. Ходять хмарки дощові низько над кущами Й поливають квіточки срібними дощами. А одна з них зупинилась й глянула на поле, Де маленьке козенятко конюшинку поле. В полі, втомлений мужик зігнутий з лопатою, Вириває бурячки з жінкою кирпатою. Я дивлюсь на ту красу з ніжністю і ласкою, А хмарки пливуть, пливуть голубою казкою. І куди вони пливуть, і куди стараються? Про це знає тільки Бог, що від нас ховається. 5.7.2001 р. ЛЮБЛЮ СВІЙ КРАЙ Люблю я наш світ, як людину За велич вершин і рівнин, Люблю, як червону калину, Як пісню з козацьких глибин. Люблю за цвітіння каштанів, За пахощі наших гаїв, За ніжність троянд і тюльпанів, І за пісні солов'їв. 13.5.1968 р. БОЖІ ОЧІ В небі Місяць, ніби сторож Оглядає всі пости, Щоб як Бог щось запитає - То на все відповісти. І всю ніч - то в луг , то в поле, То пройде, то пробіжить, Не пропустить ні одного - Хай хто в полі закричить! 6.7.1986 р. РОКИ ЮНАЧІ Роки ви юначі, В полі на просторі, В місті на будові - Виструнчились вряд. Ось, прийдіть, погляньте На Сирець, на Нивки Як будинки нові З полем гомонять. Гомонять - крокують В невідомі далі, Гомонять-крокують В далі голубі, Роки ви юначі, Рокі молодії, Тут ви на будові - На моїй землі. 2.5.1961 р. ТОБІ, ПРАЦЕ! Я вдячний, праце, що мене любила, І що мені ти вмерти не дала Як зло моє за ідолом ходило - Ножа від мене відняла. І ще я вдячний, що коли зневіра Мене пекла, душила, як удав, Щоб не помер - подарувала Ліру, Щоб нею я народ свій величав. Я вдячний, праце, що в житті ніколи Мене не залишала ти ніде, І вже тоді, коли ходив я в школу Робила ти мене а я тебе. За все тобі єдиній тільки й вдячний, За те що ти в житті не підвела, І вірші ті, якими володію - Це разом з небом ти мені дала. 13.5.1978 р. ПЕРШИЙ УРОК Осінь з мене знімає всю втому, В розум ясність дає, чистоту, В серце ніжність дає волошкову Й незвичайну якусь простоту. А тому, так як осінь приходить Я гукаю її у садок - Хай із пензлем по вишні походить, Розфарбує сонцями дубок, Адже завтра в онука і внучки Починається перший урок. 11.10.1968 р. ТУНЕЛЬ Небо все туманом затягнуло, Землю заціловують дощі, А на вербах, мов позасинали Після ночі втомлені хрущі. А трамваї ходять як ходили Ранком проз туман, як проз тунель, А дерева, мов в отару збились, Щоб зігрітись, поки прийде день. 12.10.1968 р. В СИНІМ МОРІ Вітер гуляв у синім морі, Зустрів русалку і завмер, Що аж Нептун на повні груди Гукнув: оце так кавалер! Тому, коли у морі тиша То, значить, що кохана спить, А вітер, ніби сіра миша, Скрутивсь в калачик і мовчить. 4.12.1968 р. СЕЛО ГУКАЄ Поле говорить всю ніч, ніби люди, Сонний бекасик крильми б'є у груди, Перепел пісню виводить завзято, Ніби дівчата, напившись на свято. Поле говорить - і річка, і став, Тільки прислухайтесь - скільки октав, Скільки пісень в нашім ріднім краю Тут, за селом, де сьогодні стою. Так чому ж, ми-люди, такі невеселі? - Певно, тому, що лишаємо села, Премось в міста, де й своїх вже не треба - Далі від казки, від зір і від неба. Адже щасливою будеш ти, Неля, Там, де твій пуп, де родина, оселя, Де знає тебе кожне там деревце, Що на твоє задивлялось лице. 5.8.1967 р. ФУЛІГАНКА Чомусь не можу без людей, Коли я сам буваю,- Здається пусткою весь світ І мов чогось не вистачає. І я сумую, і боюсь, Що світ такий широкий Хтось, ніби взяв його й приспав В цей вечір одинокий. Сюрчить в траві всю ніч сюрчок,