А листя падають...

І жаби кумкають до ранку, А я від тебе ні на крок, Свою чекаю 'фуліганку'. 8.6.1967 р. ОСІНЬ Осінь завжди мою душу бентежить Де б не ступив я - однако підстежить. Осінь, вона, ніби жінка примхлива - Трохи тендітна а трохи сварлива. Осінь вселяє упевненість, розум, Мрійність вербички і ніжність берези. Осінь мене наповняє думками, Ніжним коханням, солодкими снами. Осінь, як мати, щось щиро порадить, І, щоб не зробив ти - то всьому дасть раду. Осінь, це - вічна вершина думок, Звідки й до Бога не більше, як крок. Осінь приходить, як виклик душі Тій, що кохає, що пише вірші. Осінь приходить - душа тверезіє, Ледве губатий вітрами повіє. Бо зразу за осінню прийде зима З холодом лютим, немов Сінельга, Закидає тут же дороги всі снігом, Причепить вам бороду й зробить вас дідом. 19.9.1968 р. ЧОРНИЙ КІТ Падає на поле вечір помалесеньку Й за собою тягне зіроньки злегесенька. Заховалось Сонце за високі гори Й тут же за собою затягнуло штори. А в цей час, схопивши чорне покривало, Темна ніч все поле в чорний тік сховала. Що як Місяць глянув - то перелякався, Ніби там великий чорний кіт сховався. 31.7.1968 р. ПРИЙШЛА ЗИМА Нарешті і зима прийшла У білому холоднім шпальті, І біля ніг моїх лягла, Як білий пес, що на асфальті. І захотілося мені Погладить те пухнасте диво, А тут зірвався вітерець І диво в небо завихрило. 1.5.1997 р. ЗАМЕТІЛЬ Я люблю безмежну сніжну заметіль, І вітри веселі, що гамують біль, І отой безжалісний в полі сніговій, Що, як погляд милої з-під суворих вій. Він хоч і холодний - та бентежить кров, Бо живе в нім казка про красу дібров. Я б дивився вічно на той дивний шквал, Що горить під сонцем, ніби карнавал. 19.12.1996 р. НЕ ЛЮБЛЮ Я ЗИМУ Не люблю я зиму за короткі дні, За морози люті в сивому вбранні, За її бездушність до отих звірят, Що у лісі синьому цілі дні тремтять. 19.12.1996 р. ПЕРЕВТОМИЛИСЬ І я, і бджоли потомились, Й перевтомилися гаї, Хоч ще то там, то тут літають Понад дорогами джмелі. А бджілки всі залізли в вулик І сумно всі про щось гудуть, Напевно згадують про літо Й про те - як соняхи цвітуть. 27.7.2005 р. ЩОБ НЕ ЛІНИВСЯ -Ти чому, моя кохана, Не приходиш в гості, А біжиш, мов угоріла До рудого Кості? -Ну навіщо нам з тобою Жить як в тому перці, Як тобі я так потрібна, Як хрін треба редці. Я до Кості як прихожу - Скільки хочеш квасу... Ну а в тебе, дорогенький, Ні грошей, ні часу... Краще буду я до Кості Цілу ніч тулитись, Ніж на тебе ідейного З відстані дивитись. Я до Кості як прихожу - Вся душа кайфує, Бо у нього навіть ліжко Як прийду - танцює... Не берусь тебе судити, І рвати стосунки, Тільки жінці, окрім грощей Треба ще й цілунки. Ой, ти хлопче, ой ти, любий, Хочеш мати вдачу, То не будь же ти і в ліжку З жінкою ледачий. 14.8.1981 р. ЛОВЛЮ ПОСМІШКИ Немов туман бажання розбігаються, Неначе дим - зникають юні дні, А феї йдуть, а феї посміхаються І знаю, що не всім і не мені. А тому сам їх посмішки хапаю І, ніби злодій я ловлю їх сміх. Й про те що я жорстокий - те я знаю, Але не можу, вибачте, без їх. Тому й ловлю їх посмішки медові І їх красу несу в своїй душі, Й кладу їх всі у рими волошкові, Аби вони прикрасили вірші. 5.5.2000 р. НЕЗАБУДОЧКА Де схилилась берізка до ясена - Твої очі засліплюють зір, І до тебе я мчусь, моя ясненька, Як весняний потік з сивих гір. Я не вірю, що щастя не збудеться, Що в садку не розквітне бузок, І що, світла моя незабудочко, Більше вже ти не прийдеш в садок. Дай тобою наніжусь, награюся, Вип'ю тугу, як чарку вина. Подивись, як під вікнами, хатами Із дроздами гуляє весна. Я не вірю, що щастя не збудеться, Що в садку не розквітне бузок.