А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Так смійся, так смійся, як літо
Веселим промінням троянд,
І всіх не цілованих в світі
Красою, як стрілами рань.
Так смійсь, поки зоряне небо
І шепчуться з вітром гаї,
І поки в дібровах для тебе
Співають всю ніч солов'ї.
26.4.1988 р.
СУСІДКА
По сусідству жіночка живе,
Що спать мені ночами не дає,
Бо зразу появляється весна,
Коли пройде по вулиці вона.
І хоч нічого в неї не просив,
Але її я більше всіх любив,
Бо варто їй пройтись туди-сюди,
Як тут же появлялися дрозди.
А поруч цвів під вікнами жасмін,
І замість мене їй робив уклін,
І їй шептав: пройдись і ще разок,
Поки цвіте під вікнами бузок.
Бо варто зупинитись їй на мить,
Душа моя романсами дзвенить,
І враз стає теплішою душа
Тому, що посміхається вона.
І скільки б я на неї не дививсь -
Весь час себе я лаяв, навіть зливсь,
Чому, чому ця жінка не моя,
Чому із нею інший, а не я?
А по сусідству жіночка живе,
Що спать мені ночами не дає,
Бо зразу починається весна -
Коли пройде по вулиці вона.
4.6.2005 р.
ПРО КРАСУ
Таку красу придумать неможливо,
Тут треба буть невимовно-щасливим,
А щоб таку красу придумать -
Тре' менше спать а більше... думать.
17.5.2004 р.
НОСТАЛЬГІЯ
Знову Київські собори
Тягнуть в небо куполи,
Що, як лілії-кувшинки
На Печерську розцвіли.
Здрастуйте, кияночки!
Здрастуйте, кияни!
Золоті каштани,
Чарівні тюльпани.
Здрастуй, Сивий Дніпре,
Україно-Ненько,
Як же за тобою
Сумував, серденько.
За твоїми вербами
І за солов'ями,
За твоїми синіми
Й карими очами.
За тією жінкою
Що з мечем над Києвом
Піднялась, вдивляючись
Пильно за Дніпро.
Сумував за парками
Нашими веселими,
І за нашим красенем -
Київським метро.
29.4.1982 р.
ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ!
Люблю я блискавки і грім
І рев весняного потоку,
Дівочий зойк, вечірній дзвін,
Люблю дворняжку пильнооку.
Люблю, коли вулкан кипить,
Коли вирує сталь у домні,
Люблю як ранком ліс шумить
І як гудуть джмелі невтомні.
Терпіть не можу тишину! -
Не для живих смертельний спокій,
Тому працюю і живу,
І шлю поеми ясноокій.
7.8.1982 р.
ІДИЛІЯ
В тім, що кланяюсь красуням -
Не від скромності це ні,
А від того що не можу
Жить без них я на землі.
Адже секс родивсь раніше,
Ніж родився я на світ,
А тому направо, ліво
Шлю всім мамочкам привіт.
І схиляю перед ними
Вічно голову свою,
Бо як з ними - я жартую,
А без них, мов сич в гаю.
19.6.2000 р.
НЕ ЗА ТОГО
Не знаю, хто у тому винен
Що не моя ти, я не твій,
Бо вийшла заміж не за того,
А я женився не на тій?
А що повагу в кращих фарбах
Самі до себе зберегли,
Так це тому - що знали жарти,
Які нам вижить помогли.
7.5.2004 р.
БЕЗСОНИЦЯ
Не хочу спать, безсонниця напала,
Чомусь думки і все одні і ті,
І кожен день в душі якісь скандали,
Ввижаються то мертві, то святі.
Уже за північ. Спать всі полягали,
Тільки чомусь не хочеться мені,
Десь за селом дворняжка проскавчала
І ворон чорний каркнув у пітьмі.
Загелготіли гуси, пролетіли,
Ніхто не знає звідки і куди?
А хтось не спав, по вулиці тинявся,
Мабуть, шукав отих гусей сліди.
26.11.1961 р.
НА ВСЕ СВІЙ ЧАС
Не хочу, щоб літа вернулись -
Бо й так дурниць я наробив
Бо щоб ті роки повернулись -
То так як жив був - так би й жив.
Брехня, хто каже - став би іншим,
І що позбавився б біди,
Бо якщо хто родивсь придурком -
То це, вважай, що назавжди.
На все свій час, а досвід, вміння -
Потрібно з гідністю пройти,
А помилок своїх каміння -
Треба самому розгребти.
Можливо, навіть ти спіткався,
Зате взнав горе і любов,
Нехай ти навіть помилявся,
Але вставав і далі йшов.
Бо помилки не виправляють,
Це не диктант переписать,
Про це потрібно пам'ятати,
Щоб потім їх не повторять.
Перейти на страницу: