Vivat Academia!
- Автор: Базь Любов
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Vivat Academia!». Краткое содержание книги:
Єдині, хто може протистояти істотам після світової катастрофи, — це спудеї Академії у дивом вцілілому Місті.
Зіткнувшись з істотами під час навчальної практики, спудейка Ляна Біврьост робить перший крок до розгадки таємниці світу, в якому живе.
Звідки з’явилися істоти і як їх перемогти? Що ж насправді сталося у дві тисячі дванадцятому році? І яке дочинення до цього має сама Ляна?
З’ясувати це і залишитись живою — ще те завдання. Проте Ляна не має вибору…
— Для ночі рано. — Ляна зупинилася на відстані, похитала головою. — Ти щось плутаєш, Ело. Коли ми звернули зі шляху, ще ранок був.
— У Чорному Секторі час тече не так, як у Місті, — повільно сказала Талія. Чотири істоти з того десятку, що оточив її та Елу, рушили до Ляни і Волі. — Нам не варто було звертати.
— Хочеш мене звинуватити? — Ляна вже креслила Слова у повітрі. Воля за її спиною тільки очима кліпала.
— Ви іншого часу знайти не могли, красуні?! — Ела виглядала розлюченою. — Ми у лайні, вашу матір!
— Пацюківна б тобі позаздрила, — промурмотіла Ляна, перекидаючи ніж у ліву руку. Права боліла вже нестерпно. — Ело, Таліє, ви…
Ляна хотіла сказати, що вони з Волею Талії та Елі тепер не помічниці, і взагалі незабаром перетворяться — ця думка сприймалася на диво природно, бо дівчина не до кінця усвідомила перспективу скорого розкладання власної особистості, — але тут права рука Ляни викинула ще й якого коника.
Діючи незалежно від власниці, рука Ляни випросталася уперед, до чотирьох істот, котрі наближалися.
У наступний момент істот було відкинуто на десяток метрів назад.
— Тікаймо! — Ляна викинула вперед і другу руку, з ножем, активуючи накреслений візерунок. Істоти навколо Талії і Ели почали збентежено озиратися, запаморочені: запамороки Ляни однаково добре діяли і на істот, і на людей. На перших навіть краще, особливих зусиль докладати не доводилося.
Елі не треба було повторювати двічі. Схопивши Талію за руку, вона кинулася до Ляни.
— Воле, підтримай Талію! — гукнула Ляна, різко розвертаючись. Вона гадки не мала, куди їм тепер бігти. Вночі у Чорному Секторі не існувало безпечних місць.
Евакуація. Треба було просити про евакуацію. Так, практику вони завалять начисто, зате живими лишаться. Принаймні, Ела і Талія. Щодо себе із Волею Ляна мала певні сумніви. Якщо вони і виживуть, їх в Академії на шматки поріжуть, наче кроликів піддослідних. Таєв, керівник Ляниного потоку, дуже досліди полюбляв. Дисертацію на них написав, ще й не одну. Про те, як відбувається процес перетворення на істоту Чорного Сектору і що ця «істота у процесі» відчуває при певних подразненнях.
— Ми вже про евакуацію просили, — на бігу звернулася до Ляни Ела, — і я, і Тала. Не працює щось. Може, ти спробуй…
— Воле, проси про евакуацію! — веліла Ляна. Все ще стискаючи ніж, вона зашепотіла код зі Слів. Відтворила нескладний візерунок… подивилася на власний ніж з недовірою.
«Добре, мені ще могли не відповісти, бо я заражена тепер, як і Воля. Але Ела?! І Талія? Їм мусили відповісти, відкрити резервний портал і забрати звідси. Байдуже, ніч чи не ніч… Ох, чорт! Не можу зосередитися».
Зосередитися справді було складнувато — із провулків, що їх дівчата перестрівали дорогою, до погоні долучалися все нові істоти. А бігала Ляна не надто. Волю і Елу можна пробачити — вони Талію підтримували…
— Ело, спробуй ще раз звернутися по допомогу, — неподалік Ляна побачила одноповерхову будівлю — те, що треба. Будівля скидалася на комплекс невеликих підприємств — схожі Ляна бачила на мислестрічках про далеке минуле. — Таліє, тобі довго до повної сили?
— Годину, — озвалася Талія десь позаду. Ляна не могла дозволити собі обертатися. — Може, півгодини.
— За годину будемо прориватися до шляху, — вирішила Ляна. — А поки просімо про допомогу. Як вдасться дістатися шляху — розпалимо вогнище, накреслимо коло і чекатимемо до ранку.
— Ти божевільна, — із безсумнівною повагою відгукнулася Ела.
— А ти? — кинула у відповідь Ляна, гальмуючи біля дверей того одноповерхового будинку. Вона вже готувалася до того, щоб застосувати візерунок, але двері виявилися незачиненими. — Швидко, за мною!
Щойно опинившись у приміщенні, Ляна окинула його побіжним поглядом. Істот усередині не було, зате на столі біля входу Ляна помітила навісний замок із ключем у ньому. Неймовірна удача — двері у будівлю відчинялися не всередину, тож заблокувати їх, підсунувши, приміром, шафу, все одно не вдалося б. А от замок більш ніж годився, тим паче, для нього і петельки на дверях зсередини були.
Ляна не зрозуміла, коли вона встигла це все помітити. Реальний світ на якусь мить здався їй рідним і знайомим у більшій мірі, ніж царина візерунків. Щойно двері зачинилися за спинами дівчат, як Ляна клацнула відчиненим замком і вкинула ключ собі до кишені.