Слідопит, або Суходільне море

— Що ж, я вас не можу примусити розповідати, коли ви самі не хочете, та воно, може, так буде й краще, якщо я не знатиму думки Мейбл, тим більше, що її думка, як ви кажете, не вельми приємна для мене. Ех, якби можна було при бажанні обернутися таким, яким ти хочеш бути, тоді й характер, і освіта, і зовнішність були б у нас зовсім інші. Можна бути і невихованим, і грубим, і неосвіченим, та все-таки щасливим. Але як то боляче бачити власні недоліки виставлені на видноту саме тоді, коли цього тобі менш за все хочеться.

— В тім-то й суть, чи, як-кажуть французи, rationale. Саме це я й казав Мейбл, коли вона втекла від мене. А ви помітили, як вона дременула, коли побачила, що ви підходите?

— Як же цього було не помітити! — глибоко зітхнувши, відповів Слідопит і так міцно обхопив цівку рушниці, що його пальці, здавалося, вгрузли в залізо.

— Це було не тільки помітно... Це було скандально... Влучнішого слова, мабуть, і в словникові не знайти, хоч рийся в ньому, й цілу годину. Тепер, Слідопите, скажу вам усе, бо не бачу причини довше таїтися від вас: ця кокетка дременула, аби тільки не чути того, що я збирався ще сказати на ваше виправдання.

— А що ви саме збиралися їй сказати на моє виправдання, квартирмейстере?

— Гм, бачите, друже мій, я виходив з конкретних обставин, які склалися, і не бажав пускатися в загальні розумування, а готувався, так би мовити, на кожне її найнезначніше обвинувачення, висунуте проти вас, дати рішучу відповідь... Якби їй заманулося назвати вас, скажімо, неотесаним чи напівдикуном, який, мовляв, виплодився на прикордонні, я б пояснив їй, що це у вас від того, що ви взагалі не бачили іншого життя, крім грубого, напівдикого життя прикордоння, і всі її закиди тоді припинилися б чи залишилися б на її сумлінні.

— І оце ви їй таке сказали, квартирмейстере?

— Не можу присягатися, що я точнісінько так їй сказав, але саме це було в мене на меті, коли хочете. Та в цього дівчиська не вистачило терпцю вислухати й половини того, що я мав сказати, й воно дременуло геть, як це ви й самі бачили, ніби вже має про вас остаточну думку і йому, бачте, байдуже, що я там ще скажу. Боюся, чи в неї це питання вже не вирішене остаточно.

— Боюсь і я цього, квартирмейстере, а її батько, зрештою, помилився. Так, так, сержант жорстоко помилився.

— Ну, та чи варто, друже, через це засмучуватися і занапащати всю ту велику славу, яку ви кували собі впродовж стількох років? Скиньте на плече рушницю, якою ви так неперевершено володієте, і гайда сміливо знов у ліс. Нема на світі такої жінки, за якою варто було б хоч мить сумувати,— я вже на власному досвіді в цьому переконався. Повірте тому, хто вже двічі був одружений і знає, що жінки — зовсім не такі вже пташки? якими ми їх собі малюємо. Тому, якщо ви вже вирішили дозолити Мейбл, то зараз у вас така чудова нагода, якої, мабуть, ще не мав жоден знехтуваний залицяльник.