Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Чи то варшавська пройдисвітка, дочка чинбаря, вихована шахраєм Бунцваєм, злодійка й убивця, користуючись тихою допомогою такої само пройдисвітки Маріольки, вдає Єлену Муклянович? — чи то Єлена Муклянович, пригнічена роками хвороб, вражливе дівча з вибуялою фантазією, удає Бунцваєву спритницю, криваву ошуканку?
Експрес ще не доїхав до Зими, ще триває подорож, іще істина не замерзла, — однаково реальні обидві панни.
Облилося холодною водою, аж у шкіру встромилися крижані голочки, й дрож протверезіння пробігла тілом. Протерлося дзеркало, зайшле парою. Принаймні світло й тінь заспокоїлися, немає й сліду від учорашнього потьміту. В чому виявляється похмілля після зарядки теслектрикою? Цілком можливо, що сам доктор Тесла ніколи його не відчував, отьмітлюючись день у день, щоразу, перш ніж припиниться вплив попереднього ураження.
Під час гоління здряпалося струп із губи. Губа хутко загоїться: гірше з носом. Лезо натискало на шкіру під точно прикладеним кутом, у розхитаному вагоні доводилося демонструвати достоту артистичну вправність, чуття скрипаля-віртуоза. Вдасться — або не вдасться, і тоді кров на шкірі.
З бритвою біля щоки почало наспівуватися жваву мелодію. Звідки цей раптовий приплив доброго гумору? Для того немає жодних підстав, усі проти. Може, тільки панна Єлена — адже ще два дні спільної подорожі — ха, що ж то за причина! Обмилося обличчя. На устах з’явилася крива неприємна посмішка. Панна Єлена, обидві панни Єлени, старша й молодша. Те, що походить із пам’яті, не є ні істинним, ні хибним. (Потяг у черепі перестрибнув із колії на колію). Тоді булося сильно отьмітленим. Пам’ять про минуле — минуле в пам’яті — інша пам’ять, інше минуле — тож яка брехня, правдивіша од правди, міститься у другому зашифрованому листі?
Поквапом зав’язалося шляфрок. У коридорі побачилося Чушина, який ішов назустріч. Відступилося, щоб пропустити його перед ванними кімнатами. Він почервонів, як буряк, буркнув щось винувато, відвів погляд від побитого обличчя. Проковтнулося сором — це була фізіологічна дія, щось проплило від голови, вздовж хребта, до самих стіп: якась гаряча отрута, від якої тужавіють м’язи й напинаються сухожилля, і квас заливає нутрощі.
Не встигло сховатися у купе — з боку проходу з’явився проводник, не товстий Сєрґєй, а проводник іншого вагона люксу.
— Ваша Вельможносте! — заволав він, підносячи до того ж руку. Підбіг. У руці він тримав бумажку, складену в невеликий квадратик. Поглянулося, коли він простягнув її на відкритій долоні, мов на таці для листів. — Панна дуже наполягала, щоб якнайшвидше…
— Котра година? Панна Муклянович на сніданку?
— О, ні, ласкавий пане, це панна Філіпов з восьмого в другому вагоні.
Передавши листа, він вклонився. Схопилося його за руку.
— Що це таке?
— Що?
— Звідки ти це узяв? — гарикнулося, шарпнувши проводника, раз, другий, аж чолов’яга в мундирі вчинив опір пасажирові й вирвав руку з дуже ображеною міною. Відступивши, він розгладив матеріал кольорової куртки, обтрусив позументи.
— Той перстень, — вказалося пальцем. — Покажи!
Він обережно простягнув стиснуту в кулак долоню. Зблиснув геліотроп з гербом Кораб.
— Запевняю Вашу Вельможність…
— Звідки це в тебе?
— Знайшов.
— Де?
Він знизав плечима.
— На майданчику в кінці пасажирського складу. Лежав собі. У щілині між залізяччям.
Розсміялося. Проводник похмуро глипнув, упевнений, що глузування спрямоване проти нього. Замахалося руками, щоб його затримати. Поквапливо відчинилося купе й знайшлося пулярес.
— Я дам тобі за нього десятку.
Проводник глибоко задумався.
— А як начальник довідається…
— П’ятнадцять.
Урешті купилося перстень за вісімнадцять рублів. Протерши його замшевою шматкою, насунулося його на палець. Він пасував так само добре, як і три дні тому, себто ідеально. Зав’язуючи потім аскот, із задертим над стоячим комірцем підборіддям, випроставшись — кого бачилося у дзеркалі? Графа Ґ’єро-Саського із потовченою мордою.
Перша річ до того, як піти між люди: розбити всі дзеркала.
Друга річ: ніколи не повторювати двічі тієї само брехні, ані тієї само правди. Не можна увійти в ту саму річку, не можна втілитися в ту саму людину. Але хто це зрозуміє? Опріч панни Єлени, — ніхто. Всі вдають, що походять з одного минулого, ба навіть сперечаються про це минуле: було не так! краще пам’ятаю! Важко спіткати більшу глупоту. Вийнялося з шухляди зім’ятий розклад руху. На ньому було записано другий батьків лист — із протьмітленої пам’яті.