Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
ZCZQPQAMKEDJWROXUUZX
IBJUYKBVJJMMWTYDPXNB
TOJPWUPGRSPTGEKNKMUX
TIVSLRGZCRSLGDRKNKEA
WKZIZFBXVSEMSIZFSEDL
KJCQPCFDEXQRKXOEXEIZ
CUELTMDHABBTWULJMTQI
VWOZBEBLTAXNCOBLIZNJ
MKWYWNCOKKXYVBXOWEGE
WTKWOPKXSUZJLVUEZZKA
WFWDCZQMAMODYZNFDIUE
EM
Переписалося його на чистому аркуші. Слід припустити, що метод дешифрування ідентичний, як і в першому листі. Але пошук реґулярності йшов уже не так легко — KNK, KNK, що ще? Відступ у 21 літеру — гасло три-, семи- або двадцятиоднозначне. Необхідно, отож, розбити листа на 31-значну абетку… Це не має жодного сенсу. Чогось тут не добачається, щось тут мусить опинятися поза погано спрямованою увагою. Інші повторення?..
А може, це звичайне похмілля, побічний ефект — може, цього просто не вдається розшифрувати без заряду теслектрики в тілі, без тьмітлового потоку в мозку. Треба розтемнити в голові, тільки…
Досить!
Експрес минув не зупиняючись станцію Кожурла. Небосхил трохи пояснішав, палітра світла, що стікало на землю, більше відповідала літній порі, дещиця жовтого, дещиця синього, подекуди сліпуча білість — стовпи світла, пробиті крізь невидимі хмари. Навіть звук коліс потяга бринів якось інакше, м’якше, приглушено, протяжно, длук-длук-длук-ДЛУК, длук-длук-длук-ДЛУК. Відчинилося вікно, вистромилося голову. Вітер куйовдив волосся, подивилося у бік затильної частини потяга. Він злегка повертав, позаду за ним видніла лінія колії, що губилася на обрії. Коли так дивилося, на небесах переставилися фільтри божественного фотопластикону, й просто на колію позаду експреса впав стовп сонячного світла, неначе ангели спрямували на цей пункт свої рефлектори; й заграли вздовж рейок барвисті веселки, розлетілися світло-зелені, фіолетові, рожеві, пурпурові відблиски, мерехтливі стрічки, схожі на aurora borealis, тільки лише не на північному небі, а на шпалах Транссибу розтягнуті. Длук-длук-длук-ДЛУК. Зрозумілося, що потяг уже суне крижлізними рейками, що то вже край Призим’я, сьогодні або завтра в’їдеться у Царство Криги. Намацалося машинально у внутрішній кишені піджака інтерферограф і Ґросмайстера за поясом під жилетом. Інший відрух покерував пальцями, які нервово покрутили перстень із Корабом в один і в протилежний бік. Покрути перстень, загадай бажання. Замкнулося вікно. Джине щедрий, забери мене з цього проклятого потяга! З панною Єленою, або без. Хтось постукав у двері.
Відчинилося. Зєйцов.
— Добридень.
— А так, так, вітаю, чого вам треба?
Зєйцов трохи знітився від такої безцеремонности. Він розчесав рукою волосся, уже менш сковтуніле, ніж учора, й узагалі, він навіть виглядав цілком пристойно, якщо порівняти зі звичайним станом Філімона Романовіча Зєйцова, навіть костюм якийсь свіжий вбрав, світло-бузковий у червоні смужки, щоправда, дуже незугарний — але чистий; і не помітно було теж по екс-каторжникові слідів учорашньої пиятики, дивився притомним оком, не налитим кров’ю, голову тримав прямо. Тільки що сконфузився одразу ж доволі сильно й тепер стояв на порозі, стискаючи себе за лікті й кружляючи поглядом довкола, наче забув, навіщо він узагалі у ці двері постукав.
— Ну кажіть же! Бо вже, — а власне, котра в вас година?
Зєйцов вийняв годинник.
— Минула одинадцята.
— Значить, ближче до обіду. Так? Слухаю?
Він почухав рубець від відморожених пальців і раптом підняв голову.
— Я до вас із проханням, Вєнєдікте Філіповічу. Чи можу я увійти? Вибачте, мені важко якось тут, у коридорі, зібратися з думками… Зрештою, мушу також вибачитися перед вами, насамперед вибачитися, так. А за що? А за те, що вчора нарозказував, а я ж бо не знав нічого про вашого батька, прошу повірити, що якби я знав…
— Заходьте вже, заходьте. Але в чому, власне, справа? Бо я вас не розумію. Що вам до мого фатера?
— Ну, бо сьогодні вже за сніданком, спасибі, сьогодні вже всі про це пліткують; не те, щоб я тут у товаристві блищав і в бесідах отих сам брав участь, хе, хе, самі знаєте, як воно: якщо каторжник, то вже парій на все життя; але більше з тим я прислухався, і що з учора забув, то мені пригадалося, коли я почув їхні розповіді, пані Блютфельд особливо, яка розповіла таку історію вашого батька…
— Ага! То Frau Блютфельд розповіла історію мого батька! Ну, тоді вже весь потяг знає, інакше бути не може. Кажіть, кажіть.
— Батько Мороз, таке прізвисько, саме Батько Мороз. Розмовляє з лютими, лиш подумайте, й що він їм шепне, то люті виконують, і такий лад Зими лягає на Землю, так за словом вашого батька Крига тече через країни й народи, а тепер ви навіщо у Сибір їдете?