Крига. Частини І–ІІ

… А тепер ми, в натовпі людей, серед гомону й музики, між тваринами й брудними мужицькими дітьми, які бігають босоніж, — я ж у святковому вбранні простую поруч із фатером, з долонею у його долоні, такий малий, що мушу задирати голову, щоб побачити, чи тато посміхається, а чи марсова міна сковує його обличчя: частіше оте, друге. Ми йдемо від рундука до рундука, всі батькові кланяються, він спиняється, щоб побалакати з одним і другим, з війтом, з отцем-парохом, отець-добродій гладить мене по голівці. Мені цікаво, звідки всі ці люди знають батька, якщо його ніколи немає, ми так рідко його бачимо, може, він частіше до чужих людей заходить? Я дуже довго думаю, як його про це запитати, врешті, звичайно, не кажу ні слова. Батько турботливо нахиляється: чи хочу я цукрового льодяника? Киваю головою. Він торгується з селянином. Хтось, повернутий до нас спиною, голосно свариться поруч, при цьому жахливо кленучи; батько вголос його картає. Той, господар із цигаркою на губі, дивиться на мене згори з ненавистю, я не пам’ятаю більшої ненависти на людському обличчі. Я сховався за батька. Батько тицяє господаря пальцем у груди: вгамуйте нестримного язика при дітях і жінках, розпусту в день Господній не чиніть. Що більше він його картав, то більше господар мене ненавидів. Я розплакався. Батько розлютився і потягнув мене назад до матері, смикаючи за вухо. Льодяника не купив.

… Церковна таємниця, промовлена пошепки під хрестом Христовим, — у церкві, бо тут ніхто нас не підслухає, а ти вже великий хлопчик, мусиш розуміти деякі речі. То мати мені шепоче, коли ми стоїмо навколішки на порожній лавці після прогулянки. Таємниця! Я зворушено слухаю. Мати посміхається, щоб відігнати дитячі страхи. Одного дня ти все зрозумієш, каже, ти будеш пишатися своїм батьком. Але ми живемо в недоброму світі, цей світ лихий, люди розп’яли Бога, Господа нашого, люди багато зла чинять навзаєм, пригнічують одні одних, а найбільше тих, хто мають сміливість постояти за пригноблених, — як твій батько. Батько нічого не боїться, шепоче вона. Так, батько нічого не боїться. Є люди, які його за це ненавидять, каже. Я пригадав господаря на відпусті — ненавидять, ненавидять. Мати нахиляється до мене. Якщо тебе питатимуть, якщо хтось сторонній питатиме, — ти нічого не скажеш, правда ж? — бо ти не бачив, ми не бачили його уже багато місяців, відколи ми перебралися до міста, не бачили. Я зрозумів, що маю брехати. Мати нічого мені не пропонувала: я сам урочисто перехрестився і, притиснувши руку до серця, присягнув відтоді давати неправдиві свідчення. Вона тихо розсміялася і поцілувала мене в чоло.