Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
… Але, звичайно, вони могли впіймати його випадково, могли без моєї допомоги, адже були дедалі ближче, який шанс, що лист узагалі дійшов, куди треба, що я добре запам’ятав адресу з візитної картки Пана в Казанку, який шанс, що хтось повірив у анонімний донос, написаний невправними карлючками, скажіть-но самі. Зрештою, скільки років минуло, — батько не написав мені жодного разу. Я теж йому не писав. Не знаю, чи сказав він щось моїй матері, вона ніколи не призналася у цьому, а навіть якщо вони сказали йому на слідстві, якщо показали той анонімний лист… чи міг він здогадатися? Як ви гадаєте? Панно Єлено? Панно Єлено. Панно Єлено!
Правда чи фальш?
Розділ п’ятий
Про світлі й темні сторони похмілля (світлого й темного)
Зазирнулося у цівку інтерферографа: світло, світло, світло, світло, світло — стільки правди й неправди, як намистинок сонця, себто багато.
Обережно торкнулося скроні, де свій ритм — луп-луп-луп-ЛУП — чеканило ранкове похмілля. Уночі, уві сні, він зігрався з ритмом коліс експреса; після пробудження почулося другий потяг, машину, що розігналася у внутрішніх пустотах черепа, від чола до потилиці. Минаючи ліву скроню, вона з гуркотом перестрибувала стик мозкових рейок: то було оте четверте ЛУП. Зрештою, випилося цілу пляшку коньяку — панна Єлена обмежилася трьома чарками, — а потім ще після того, як вона пішла, відкрилося джин. Треба теж пам’ятати про водку Зєйцова. Не дивно, що плелося, що на язик сплине.
Сховалося інтерферограф, важко підвелося з постелі. Над мініатюрним умивальником прополоскалося уста. В дзеркалі з’явилося неголене обличчя з розпухлим носом і струпом на губі. Узялося туалетне приладдя, накинулося шляфрок. Котра то година? Без годинника важко оцінити навіть час доби, коли за вікном над брудно-зеленими рівнинами висить таке свинцеве небо, — небо, куди не гляне око, рівнина, куди не гляне око, Сибір. Одразу ж під обрієм широчінь степу окреслює темніша лінія лісу; зараз Транссиб знову в’їде в тайгу. На тлі зелені — коли так дивилося, потираючи очі, — пересунулася чорна цятка: кінь, вершник на коні, тубілець у звіриних шкурах з довгим києм, притороченим до сідла. Якусь мить він галопував паралельно маґістралі, але раптово зник, немов у землю запав. Глянулося у «Путеводитель». Вівторок, двадцять другий день липня (у російському календарі — дев’ятий), тож якщо ще не кличуть на обід, це означає, що експрес перебуває десь між Татарською і Чулимською.
Замкнувши на ключ отделение, вирушилося у ванну. Перша була вільна. Покрутилося позолочену арматуру, вода ринула у мармурову ванну. Кімната мала одне маленьке овальне вікно; молочна шибка хутко зайшлася парою, і таким чином Азія цілковито усунулася поза межі європейського світу люксу. Тук-тук, хлюп-хлюп, занурилося до самої шиї. Оскільки не можна дійсно очиститися, нехай принаймні очиститься тіло. Бруд зі шкіри зійде легко — натомість те, що залягає у голові…
Тá гра не могла добре закінчитися, — на який бік не впала б монета, істинності чи хибності, — бо сказане слово залишається з нами, істинне чи хибне: доки ми про нього пам’ятаємо, абсолютною істиною буде для нас те, що ми її висловили. Чи, по суті, не на тому засновано феномен Святої Сповіди? Не важливий гріх, а слово про гріх. Не життя, а слово про життя. Не людина, а слово про людину. Не істина, а слово про істину. Про те, що ми вчинили. Про те, чого ми не вчинили. Про добро, про зло, про все, що можна висловити. Про, про, про.
Чи й справді після перетину межі Краю Лютих, коли інтерферограф Тесли покаже двозначну логіку світла, тут настане якась видима зміна? Адже люди, як і раніше, брехатимуть без упину. Вони також не набудуть раптово чудодійної здатности розпізнавати слова істини.
То чи є сенс питати про «реальну» панну Єлену Муклянович? Однак не моглося прогнати з голови оту думку, вона безугавно поверталася, як внутрішньочерепний потяг, коло за колом, і знову, й знову, хоча й стукає у скронях, хоча й прикрий смак до уст підіймається, і знову: