Повернення короля [с иллюстрациями]

Коли збігло вже майже два тижні, Фродо визирнув зі свого вікна і побачив, що вночі був мороз, бо павутиння нагадувало білі мережива. Тоді він раптом схаменувся, що мусить піти й попрощатися з Більбо. Погода все ще була тиха і гарна – після одного з найкращих на людській пам’яті літ, – але вже настав жовтень. Тож незабаром погода мала змінитися: знову задощить і посильнішає вітер. А попереду ще добрячий шмат дороги. Проте насправді думка про погоду його майже не хвилювала. Фродо відчув, що настав час повертатися до Ширу. І Сем відчув те саме. Тільки напередодні вночі він сказав:

– Ну, пане Фродо, ми далеко зайшли і багато всього побачили, та ледве чи знайшли деінде місце, ліпше за це. Тут є всього потроху, якщо ти мене розумієш: і Ширу, і Золотого Лісу, і Ґондору, і королівських палаців, і заїздів, і лук, і гір – тут усе перемішалося. Та чомусь мені здається, що невдовзі ми повинні піти звідси. Я, правду кажучи, хвилююся за Батечка.

– Так, Семе, тут і справді є всього потроху, крім Моря, – відповів Фродо і повторив сам собі: – Крім Моря…

Того дня Фродо поговорив із Ельрондом, і було домовлено, що гобіти вирушать у путь наступного ранку. На радість малим мандрівникам, Ґандальф сказав:

– Напевно, я теж піду з вами. Принаймні до Брі. Хочу побачити Кремену.

Увечері вони подалися прощатися з Більбо.

– Ну, якщо треба, то треба, – сказав той. – Мені прикро. Я сумуватиму за вами. Приємно знати, що ви вештаєтеся десь поблизу. Та я стаю великим сплюхом…

Він подарував Фродо сорочку з мітрилу та Жало, забувши, що вже колись дарував їх «племінникові»; а ще Більбо вручив йому три книги знань, що їх він написав у різні часи своєю павучою рукою, а на червоній обкладинці ззаду вказав: «З ельфійської переклав Б.Т.».

А Семові Більбо дав невелику торбинку зі золотом.