Повернення короля [с иллюстрациями]

– Певно, що так, – сказав Ґандальф. – Останнім часом майже в усіх землях було неспокійно, дуже неспокійно. Але вище носа, Ячменю! Ти стояв на самісінькому краю неймовірних жахіть, тож я можу лише радіти, що ти не загруз у них по самі вуха. Кращі часи не за горами. Можливо, кращі за всі, які ти пам’ятаєш. Блукачі повернулися. Ми прийшли сюди з ними. І знову з’явився король, Ячменю. Невдовзі він зверне свої помисли в цей бік… Тоді Зеленшлях буде відкрито знову, і королівські посланці помчать на північ, почнуться приїзди та від’їзди, а лихих створінь виженуть із пустищ. Утім, і самі ці пустища згодом уже не будуть пустищами, а будуть мешканці та поля там, де раніше була глушина.

Пан Кремена похитав головою.

– Якщо дорогами снуватиме кілька шляхетних подорожніх, то це нам не зашкодить, – сказав він. – Але грабіжників і розбійників із нас досить. І чужинці нам у Брі не потрібні, ба навіть і поблизу Брі. Воліємо радше, щоби нас залишили у спокої. Я не хочу, щоби цілий натовп незнайомців улаштував тут табір, осів тут і шматував наш первозданний край.

– Вам дадуть спокій, Ячменю, – відказав Ґандальф. – Між Ісеном і Сіряницею чи вздовж прибережних земель Брендівинної багато вільного простору, де ніхто не живе, і його вистачить на кілька королівств, а до Брі звідтіля не один день верхи. Чимало істот мешкало ген на півночі, за понад півтори сотні верст звідси, на дальньому кінці Зеленшляху: на Північних Схилах чи біля Озера Вечірніх Сутінків.

– Десь угорі біля Насипу Мертвяків? – перепитав Кремена зі зрослою підозрою. – Кажуть, там оселилися примари. Туди може податися хіба що грабіжник.

– Слідопити бувають там, – зазначив Ґандальф. – Насип Мертвяків, кажеш? Так ту землю називали довгі роки; проте справжня її назва, Ячменю, – Форност-Ерайн, Королівський Північград. І одного дня туди знову прийде Король, і тоді тут проїде кавалькада світлого народу.

– Ну, що ж, як на мене, це звучить привабливо, – сказав Кремена. – І мені, власникові заїзду, з цього, гадаю, буде якийсь хосен. Якщо потім король залишить Брі у спокої…

– Залишить-таки, – відказав Ґандальф. – Він знає цей край і любить його.

– Невже знає? – спитав Кремена, виглядаючи збентежено. – Я впевнений, що не розумію, звідки він може знати цей край, сидячи у своєму великому кріслі у здоровенному замку за сотні верст звідси. І п’ючи вино зі золотого кубка, напевно. Що для нього «Брикливий поні» чи кухлі з пивом? Це я не про те, чи добре моє пиво, Ґандальфе. Воно було навдивовижу смачне, відколи ти навідав мене восени минулого року і наклав на нього закляття смакоти. Власне, це єдине, що втішало мене у дні тривог.