Повернення короля [с иллюстрациями]

Шостого дня з часу від’їзду Короля вони їхали крізь ліс, спускаючись із пагорбів біля підніжжя Імлистих Гір, які вишикувалися праворуч. А коли надвечір знову вибралися на відкриту місцевість, то наздогнали старця, котрий спирався на палицю, сам був одягнутий у сіре та брудно-біле рам’я, а при його ногах волікся ще один жебрак, щулячись і повискуючи.

– Гей, Сарумане! – гукнув Ґандальф. – Куди це ти?

– А тобі що до того? – кинув у відповідь Саруман. – Чи ти й досі наказуєш мені, куди йти, чи все ще не задоволений моєю поразкою?

– Ти знаєш відповіді на свої запитання, – відказав Ґандальф, – ні й ні. Та хай там як, а час моїх трудів добігає кінця. Король узяв цей тягар на себе. Якби ти зачекав в Ортанку, то побачив би його, а він виявив би мудрість і співчуття до тебе.

– То лише зайвий привід забратися звідти якнайшвидше, – відказав Саруман, – я не хочу від нього ні того, ні іншого. Утім, якщо ти ще чекаєш відповіді на своє перше запитання, то я шукаю виходу з цього королівства.

– Тоді ти знов ідеш не в той бік, – сказав Ґандальф, – і я не бачу жодної надії у твоїх мандрах. Невже ти знехтуєш нашу допомогу? Ми пропонуємо її тобі.

– Мені? – перепитав Саруман. – Ні, благаю, не насміхайся з мене! Я волію вислуховувати твої докори, бо присутній тут Володарці довіряю ще менше: вона завжди ненавиділа мене і плела інтриги на твою користь. Не сумніваюся, що саме вона повела тебе цим шляхом, аби отримати задоволення і позловтішатися з моєї нужденності. Якби мене застерегли про це переслідування, то я позбавив би вас такої насолоди.

– Сарумане, – мовив Ґандальф, – ми маємо інші завдання й інші турботи, які здаються нам значно нагальнішими, ніж гонитва за тобою. Краще скажи, що ми наздогнали тебе завдяки добрій фортуні, бо ти отримав останній шанс.

– Якщо він і справді останній, тоді я радий, – відказав Саруман, – адже мені не доведеться відмовлятися від нього всоте. Усі мої сподівання зруйновано, а твоїх я не поділятиму. Якщо вони в тебе є.

На мить його очі спалахнули.

– Забирайся! – продовжив він. – Я не витрачатиму багато часу на ці марні балачки. Ви прирекли себе, і ти це знаєш. Тож я бодай трохи порадію, поневіряючись світом, коли згадаю, що ти зніс також і свій власний дім, коли руйнував мій. Отож, який корабель перевезе тебе через таке широке море? – додав Саруман, глузуючи. – Напевно, то буде сірий, повний привидів.

І він засміявся, проте голос його був скрипучий і жахливий.