Повернення короля [с иллюстрациями]

Повернувшись, Ячмінь приніс стільки зілля, що їм мало би вистачити на день-два – пачку неподрібненого листя.

– Південне зілля, – сказав він, – найліпше, яке в нас є, хоча воно й не зрівняється з листям із Південної Чверті, – це я завжди стверджував, хоча в інших питаннях завжди є патріотом Брі, даруйте на слові.

Гості посадили господаря у велике крісло біля багаття, Ґандальф сів із іншого боку каміна, а гобіти повмощувалися на низеньких стільцях між ними; і вони розмовляли кільканадцять разів по півгодини, обмінявшись усіма новинами, які пан Кремена хотів і почути, і розповісти. Більшість із того, що розповідали гості, було для їхнього господаря приводом для здивування та сум’яття, він не міг усього того збагнути і лише раз у раз повторював нехитрі коментарі.

– І не кажіть! – часто вигукував він, ніби власні вуха зраджували пана Кремену. – І не кажіть, пане Торбине чи то пак пане Підгорбине! Я геть заплутався. І не кажіть, пане Ґандальфе! Ой, та я би ніколи! Хто би міг про таке подумати в наші часи?

Зате про себе він розповів чимало. Усе тут геть не так гарно, як здається. Справи не те, що не добрі, а зовсім кепські.

– Ніхто ззовні й близько не підходить до Брі, – сказав він. – А тутешні мешканці здебільшого сидять удома, тримаючи двері замкненими. І все через тих новоприбулих і зайд, котрі почали з’являтися на Зеленшляху торік, як ви, можливо, пригадуєте: а пізніше їх іще побільшало. Траплялися серед них і горопашні злидарі, котрі тікали від бід, але головно то були всілякі поганці, здатні на грабунки та різні капості. І тут, у Брі, одного разу скоїлася пригода, погана пригода. Знайте: тут зчинилася справжня бійка, в якій декого навіть убили, вбили на смерть, атож! Якщо ви можете в таке повірити…

– Особисто я вірю, – відказав Ґандальф. – Скількох убили?

– Трьох і двох, – відповів Кремена, говорячи про великий і про малий народи. – То були бідолаха Мет Вересоніг, Ровлі Яблукар і малий Том Зірвишип із-за Пагорба; й Вілі Крутосхил із верхнього шляху, і ще один із Підгорбинів зі Стога: все хороші парубки, котрих дуже бракує. І Гарі Козолист, який зазвичай був коло Західної Брами, і той Біл Папоротняк – ці двоє стали на бік чужинців і забралися звідси разом із ними, і – я майже переконаний – саме вони впустили їх сюди. У ніч бійки себто. А сталося це після того, як ми показали їм на двері і виштовхали геть, – десь наприкінці року то було, а сама бійка зчинилася рано-вранці на Новий рік, коли падав густий сніг… І вони подались у грабіжники, і живуть десь ззовні, ховаються в лісах за Архетом і в нетрях на далекій півночі… Ми наче потрапили в одну зі страхітливих давніх легенд, скажу я вам. На дорогах небезпечно, ніхто не відходить далеко від дому, двері замикають рано. Ми мусимо виставляти сторожу вздовж усього живоплоту і ночами приставляти до брам чимало людей.