Повернення короля [с иллюстрациями]

– Можливо, ти і маєш рацію, – погодився Ґандальф, – але, гадаю, в цієї змії залишився ще один зуб. Саруман не позбувся свого отруйного голосу, відтак, припускаю, він умовив тебе – навіть тебе, Деревобородий! – знаючи слабинку твого серця. Що ж, Сарумана немає, і додати тут нічого. Проте Вежа Ортанк нині повертається у володіння Короля, котрому належить. Утім, напевно, вона йому не потрібна.

– Це ми ще побачимо, – озвався Араґорн. – Однак я дарую ентам цілу цю долину, щоби вони впорядкували її на власний розсуд, а тим часом наглянули й за Ортанком і подбали, щоби ніхто не заходив туди без мого дозволу.

– Ортанк замкнено, – сказав Деревобородий. – Я змусив Сарумана замкнути його й віддати ключі мені. Вони – у Спритнодрева.

Спритнодрев уклонився, як дерево, що гнеться від вітру, і вручив Араґорнові два великі чорні ключі химерної форми, з’єднані сталевим кільцем.

– Дозволь іще раз тобі подякувати, – додав Араґорн, – і попрощатися з тобою. Нехай твій ліс знову росте спокійно. Коли оживиш цю долину, то для тебе знайдеться місце на захід од гір, де ти вже колись давно походжав.

Обличчя Деревобородого посмутніло.

– Ліси можуть рости. Дерева множитимуться. Тільки не енти. У нас немає ентинґів.

– Однак тепер ваші пошуки матимуть більше надії на успіх, – сказав Араґорн. – Адже перед вами відкриються східні простори, куди раніше вам не випадало вирушати.

Деревобородий похитав головою і мовив:

– Туди далеко йти. І там наразі надто багато людей. Але я геть забув про гостинність! Може, залишитеся тут і трохи перепочинете? А може, серед вас є такі, хто захоче пройтися лісом Фанґорна і скоротити шлях додому?