Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
«9 вересня 1941 року разом з генерал-лейтенантом М.С. Хозіном і генерал-майором І.І. Федюнінським ми вилетіли у блокований Ленінград» (Там же. С. 327). Жуков чомусь не назвав генерал-майора Кокорєва Петра Івановича, який летів разом з ним. Існує достатньо документів, які підтверджують це. Кокорєв був начальником відділу в Оперативному управлінні Генерального штабу. Після прибуття в Ленінград був призначений начальником штабу 8-ї армії. Згодом - генерал-лейтенант, начальник штабу 2-ї ударної армії.
Досить цікаво, що в наступних виданнях, уже після смерті Жукова, була змінена не тільки дата польоту в Ленінград з 9 на 10 вересня, але й весь текст значно перероблений, у нього додали барвисті деталі. Той же момент у другому виданні описаний так: «Ранок 10 вересня 1941 року був прохолодним і похмурим. На Центральному аеродромі столиці, куди я прибув, щоб летіти до обложеного Ленінграда, біля літака на злітній смузі маячили три фігури: одна висока генерал-лейтенанта М.С. Хозіна, друга, менша, генерал-майора І.І. Федюнінського, третя - льотчика, командира повітряного корабля».
Якщо вірити мемуарам, Жуков прилетів у Ленінград і відразу ж попрямував до Смольного. А там член Політбюро і ДКО Маршал Радянського Союзу Ворошилов, член Політбюро Жданов, командування фронту і Балтійського флоту, «а також директори найважливіших державних об'єктів» радилися про те, як би їм перед здачею Ленінграда підірвати і знищити все, що можливо...
І тут з'явився Жуков.
Він нібито попросив дозволу бути присутнім, посидів, послухав, потім протягнув Ворошилову записку Сталіна. Ворошилов прочитав, знітився, згорбився, відразу постарів. Тут же Жуков закрив нараду, скасував усі розпорядження про підрив заводів, вокзалів, палаців, мостів, складів, портових споруд, кораблів. Тут же Жуков почав віддавати рішучі накази, які і врятували місто...
– 2 -
Жуков з'явився в Ленінграді, коли безпосередня небезпека місту була ліквідована. Ніяких штурмів міста противник не робив. Тому ніякого героїзму Жукова тут не вимальовується і ніякі геніальні рішення полководця не проглядаються. Як же бути? Чим підкріпити розповіді про Жукова-рятівника? На якій підставі записати його в число захисників?
Вихід був один: дату появи Жукова в Ленінграді наблизити до дійсно небезпечного періоду. Тому й з'явилася розповідь про політ з Центрального аеродрому. Це було особливо підкреслено. Навіщо? Та потім, щоб відтінити терміновий характер його місії: ввечері з Резервного фронту - в Кремль, ніч - робота в Генеральному штабі, а рано вранці 9 вересня прямо з центру Москви злетів у повітря...
Коли вигадку про 9 вересня викрили, авторам жуковських мемуарів довелося погодитись: ой так, правильно, він прилетів до Ленінграда 10 вересня. Давайте ж шкідницькому тексту першого видання не будемо вірити, а повіримо більш правдивим виданням. І щоб остаточно розвіяти всі сумніви, відкриємо мемуари тих, хто був у той історичний момент поряд з Жуковом.
Генерали Кокорєв і Хозін мемуарів не залишили. А генерал-майор Федюнінський вже через місяць змінив Жукова на посаді командувача Ленінградським фронтом, згодом став генералом армії, тобто у військовому званні піднявся майже до рівня Жукова. Він мемуари написав: «Вранці 13 вересня літак Лі-2 піднявся з Внуковського аеродрому і під охороною ланки винищувачів взяв курс на Ленінград. У літаку знаходилися генерал армії Г.К. Жуков, призначений командувачем Ленінградського фронту, генерали М.С. Хозін, П.І. Кокорєв і я» (І.І. Федюнінський. Підняті по тривозі. М., 1964. С. 41).
Отже, Жуков терміново летів до Ленінграда з Москви з Центрального аеродрому не то 9, не то 10 вересня. А Федюнінський в одному з ним літаку без всякого поспіху - з Внуковського аеродрому 13 вересня.
Розберемося.
– 3 -
Щоб зрозуміти ситуацію, ще раз прочитаємо розповідь Жукова, на предмет пошуку дивних речей, які послужать нам ключиком.
Дивацтв шукати не треба. Вони на поверхні. Вони перед нами. Ось хоча б записка, яку Сталін нібито написав Ворошилову: передай фронт Жукову, а сам негайно повертайся... Момент, коли Жуков передавав сталінську записку Ворошилову, від видання до видання описаний з усе наростаючим драматизмом.
«Ми піднялися на другий поверх до кабінету командувача. У великому кабінеті за покритим червоним сукном столом сидів десяток людей. Привітавшись з К.Є. Ворошиловом і А.А. Ждановом, попросив дозволу бути присутнім на засіданні. Через деякий час вручив К.Є. Ворошилову записку Й.В. Сталіна. Повинен зізнатися, що робив я це не без внутрішнього хвилювання. Маршал прочитав записку мовчки і, трохи кивнувши головою, передав її А.А. Жданову, продовжуючи проводити засідання. На Військовій раді фронту розглядалося питання про заходи, які слід було провести в разі неможливості втримати місто. Висловлювалися коротко й сухо. Ці заходи передбачали знищення найважливіших військових та індустріальних об'єктів і т.д. Зараз, більше тридцяти років тому, ці плани здаються неймовірними. А тоді? Тоді становище було критичним...»