Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Про приготування Ленінграда до оборони можна говорити нескінченно. Але висновок один: штурмом це місто взяти було неможливо.
В кінці серпня німецькі війська вийшли до околиць Ленінграда, але хіба з цього випливає, що місто приречене, що його тут же треба здавати супостату?
Майже рівно через рік, у 1942 році, німецькі війська вийшли на околиці Сталінграда. Але хіба це означало, що на цьому треба припиняти боротьбу і віддавати місто гітлерівцям? Та ні в якому разі! Бої в місті вкрай вигідні тим, хто обороняється, і вкрай невигідні тим, хто штурмує.
Ленінград стоїть на безлічі островів. Між островами - чорна холодна вода. Місцями - водний простір, дуже широкий і з сильною течією. Береги одягнені в граніт. Якщо будуть підірвані або просто розведені мости, то штурм захлинеться. Добре форсувати водні перешкоди, коли і тут і там пологі береги. А якщо тут гранітна стінка, і на тому боці - теж. Спробуйте звичайний кулемет під вогнем противника занурити в човен, а потім на тому боці його вивантажити. І пару тисяч патронів до нього.
Через рік німецька армія штурмувала Сталінград. Червоній Армії це місто було гранично важко обороняти. Сталінград вузькою смужкою витягнутий уздовж Волги, він відкритий для удару з заходу, вулиці прямі й широкі, ні каналів, ні мостів. За спиною радянських військ - широка річка. Вони притиснуті до берега, поповнювати їх і забезпечувати - проблема. Німецьким військам було гранично просто штурмувати Сталінград. Немає перед наступальними військами водних перешкод. Не треба їх форсувати. Немає в Сталінграді нічого рівного Петропавлівській фортеці чи Лузькому УР. Тому німецькі генерали і зважилися на штурм Сталінграда, що він для штурму зручний. А от Ленінград, навпаки, для оборони гранично зручний, а штурмувати його неможливо. У разі штурму Ленінграда німецьким генералам довелося б платити незмірно більш високу ціну, ніж за майбутній штурм Сталінграда. У Ленінграді втрати німецької армії були б дійсно великими. Це розуміли не тільки німецькі генерали, а й сам Гітлер. Тому наказу на штурм не віддав.
– 5 -
Нам змальовують Жукова єдиним рятівником Ленінграда. І він сам себе таким змальовував. А ми звернемо наш проникливий погляд не на слова Жукова, а на дії Сталіна.
Геній всіх часів і народів Сталін надавав виняткову увагу питанню замітання слідів. У перший тиждень війни впав Мінськ - столиця Білорусії. В Білорусії противником були захоплені трофеї абсолютно немислимої цінності. Але архіви йому захопити не вдалося. Навіть в обстановці загальної паніки і плутанини відповідальні товариші подбали про архіви - встигли спалити. У перші місяці війни німецька армія захопила десятки обласних міст і сотні районних центрів. Але за великим рахунком в руки Гітлера потрапив тільки архів у Смоленську. (Що мало для Радянського Союзу і для товариша Сталіна персонально вельми сумні наслідки.) Після цього питанню безпеки архівів Сталін надавав ще більшу увагу. У жовтні 1941 року Сталін не збирався здавати Москву, але про всяк випадок наказав папери палити. Знищення архівів було поставлене з таким розмахом, що в столиці виникла паніка і народ побіг з Білокам'яної.
А тепер подивимося на Ленінград під цим кутом. За розповіддю Жукова виходить, що Сталін у вересні 1941 року вважав Ленінград втраченим, але дивна річ: чомусь не віддав наказ про знищення архівів.
Якщо Сталін вважав становище Ленінграда безнадійним, то нічого було посилати туди Молотова, Маленкова та інших товаришів. Досить було Сталіну сказати комісару ДБ 3 рангу товаришеві Купріну Павлу Тихоновичу пару слів, і над північною столицею піднялися б клуби диму до самого неба. Але ленінградські архіви ніхто не палив.
В той самий момент, коли Сталін вирішив би, що Ленінград врятувати не можна, він повинен був віддати наказ топити Балтійський флот, спалювати флотські запаси, підривати склади боєприпасів і берегові батареї. Бойові кораблі і флотські запаси становлять собою колосальну цінність. Щоб вони не дісталися Гітлеру, їх слід було негайно і рішуче знищити. Для таких дій теж нема чого посилати товаришів Молотова і Маленкова в Ленінград. Було досить дати шифровку членам Політбюро Ворошилову та Жданову, які вже перебували в місті. Але Сталін такого наказу не віддав.
Якщо Сталін вважав ситуацію програною, то віддав би наказ на переліт авіації Балтійського флоту і Ленінградського фронту на Велику землю. Але він і цього не зробив.