Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Якби Сталін вважав, що Ленінград не втримати, то розпорядився б підривати заводи. На той момент у Ленінграді серед іншого знаходився єдиний у світі завод з виробництва важких танків. Цей завод слід було підривати до фундаментів і нижче. Але й заради цього нічого було посилати в Ленінград Молотова і Маленкова. Досить було подзвонити товаришам Кузнєцову, Капустіну, Суботіну, Попкову. Вони б про підприємства подбали. Але ніхто в Ленінграді заводів не висаджував. Не було на те наказу. Сталін такого наказу не віддав, бо не вважав, що Ленінград приречений.
Якщо становище безнадійне, то Сталіну слід було розпорядитися про евакуацію з Ленінграда вищої номенклатури, насамперед Жданова, Ворошилова, Кузнєцова, Капустіна, Суботіна, Штикова, Попкова та ін. Крім того, треба було терміново евакуювати Купріна, Гусєва Федора Івановича і всю їхню компанію. А ще Жигарєва, адмірала Кузнєцова, Воронова, командування і штаби Балтійського флоту, Ленінградського фронту і чотирьох армій, які входили до його складу. Але Сталін наказ про евакуацію вождів, чекістів, генералів і адміралів не віддавав. Навпаки, він послав до Ленінграда вождів, які за своїм рангом дорівнювали Герінгу, Гебельсу, Борману в гітлерівській Німеччині, тобто, крім себе, все вище керівництво країною й армією.
І вже якщо Сталін послав Молотова, Маленкова і товаришів супроводу в Ленінград, то завдання їм треба було ставити не абстрактне, типу «робіть хоч що-небудь», а цілком конкретне: паліть, висаджуйте, топіть.
Коротше: якби Сталін вважав становище Ленінграда безнадійним, то вождів вищого рангу туди не послав би. Якщо б і послав, то з цілком певною метою: знищити все, що може становити цінність для ворога.
А за розповіддю Жукова виходить, що дурненький Сталін збирався здати Ленінград Гітлеру разом з архівами, в яких містився такий компромат на комуністичну владу, від якої комуністам взагалі і Сталіну зокрема ніколи ні на якому судовому процесі не виправдатися. Крім того, якщо вірити Жукову, Сталін збирався здати Гітлеру чотирьох членів Політбюро, шістнадцять кандидатів і членів ЦК, цілі отари чекістів вищого вибору, генералів, адміралів, включаючи і найбільшого стратега всіх часів і народів.
Якщо місто на межі падіння, треба вивозити з нього всіх, кого ще можна, а не гнати в нього нових потенційних бранців найвищого рангу.
– 6 -
Німецька група армій «Північ» наносила удар з території Німеччини, зі Східної Прусії. Всі її тили: стаціонарні склади і сховища, командні пункти, вузли зв'язку, шпиталі, ремонтні бази - все знаходилося поруч. 22 червня група армій «Північ» вступила на територію Радянського Союзу, маючи фронт шириною 230 кілометрів. До Ленінграда - 800 кілометрів по прямій. По дорогах - більше. За два місяці боїв німецькі війська втрачали людей, озброєння, бойову техніку, витрачали боєприпаси, пально-мастильні матеріали, вимотували коней і людей. Чверть автомашин вийшла з ладу і вимагала ремонту, ще одна чверть не підлягала відновленню. Спробуйте пройти 800 кілометрів по піску і болотах, по брукових дорогах і по путівцях. Точно кажу: чоботи стопчете. Треба зупинитися і підбити нові каблуки і підківки.
Комунікації розтягнулися. Одна справа - запас палива за спиною мати, інша - возити бензин за сотні кілометрів. Одна справа - бомбити Червону Армію біля кордонів, злітаючи зі стаціонарних аеродромів під Кенігсбергом і Тильзитом, інша - літати під Ленінград.
Розтягнуті комунікації групи армій «Північ» доводилося охороняти. У кожному захопленому місті треба залишати гарнізон. І на кожному захопленому мості треба ставити охорону з кулеметами. Чим далі вперед йшла група армій, тим більше своїх військ залишала у тилі. Всі залізничні лінії і вузли теж потребують захисту. Треба було переганяти авіацію на польові аеродроми на захопленій території, пильно їх охороняти та стійко обороняти. Чим далі йшла група армій «Північ», тим швидше танули її сили. А фронт наступу розширився спочатку в півтора рази, потім у два, потім - у два з половиною. Щільні маси військ перетворювались у багно.
Гітлер завдав удари розчепіреними пальцями: відразу і на Одесу, і в Крим, на Київ і Харків, на Орел і Тулу, на Москву, на Вітебськ, Новгород, на Ленінград. Чим далі йшли німецькі війська, тим ширшим ставав фронт. Вони потрапили у воронку, яка ставала все ширшою і ширшою. Ліктьовий зв'язок між групами армій губився. Але губився він і між окремими арміями, корпусами і дивізіями. Група армій «Північ» йшла на Ленінград. Це впертий прямолінійний рух з відверто, відкрито і нахабно проголошеною метою суперечив всім засадам стратегії. Ви не повинні показати противнику напрямок свого руху. Він завжди повинен гадати, що ж ви задумали, чи не рванете ви в останній момент в той бік, де вас не чекають?