Беру свої слова назад

Все йде як написано. І раптом на нараді з'являється якийсь полковничок Жуковкін. З ним - майор і капітан. Про полковника присутнім відомо, що злетів він високо і швидко, але на висотах не втримався, був з тріском і гуркотом скинутий і відправлений у провінцію керувати чимось резервно-другорядним. Ніякого стосунку ні до Черкаської області, ні до 41-ї гвардійської танкової дивізії він не має. Про майора й капітана взагалі нічого не відомо.

– Давайте, - каже полковник, - ми тут з вам посидимо, послухаємо, про що нявкаєте.

– Сідай, друже, - широким хазяйським жестом запрошує товариш Андрєєв.

Сидів, сидів полковничок, слухав, слухав, не витримав.

– Не картоплю збирати треба! - Кричить. - Треба бойовою підготовкою займатися! Ось вам записка! Мене командиром дивізії призначили!

Володимир Васильович Карпов, ну погодьтеся ж, що сцена безглуздою виходить. Перш за все не пустять полковника з майором і капітаном у кабінет, де проводить нараду перший секретар обкому з генерал-майором. Полковнику ввічливо пояснять, що товариш Андрєєв зайнятий. Чекайте. І командир дивізії генерал-майор танкових військ Роман теж зайнятий. Якщо у вас, товаришу полковнику, термінова справа, скажіть, в чому вона полягає, - доповімо.

Але щоб так: заходьте дорогі, які невідомо для чого прибули, товариші, сідайте, слухайте, - так не буває. Навіть якщо обговорюється питання про картоплю у вільній і чудовій Черкаській області.

А тепер повернемося на ленінградські висоти.

В кабінеті сидить член ДКО і Політбюро Маршал Радянського Союзу К. Є. Ворошилов. У ДКО, крім Сталіна, четверо. І один з них - Ворошилов. Тут же товариш А.А. Жданов - член Політбюро. Саме Політбюро зачаїлось і себе нічим не проявляло. Але звання члена Політбюро означало, що носій цього титулу - в десятці найближчих до Сталіна людей. В даному випадку Жданов в ієрархії імперії десь на п'ятому чи шостому місці після Сталіна. Крім них, достатня кількість товаришів досить високого рангу. І обговорюють вони не картопляні справи, а питання про знищення міста Ленінграда і Балтійського флоту, про здачу противнику чотирьох армій і неймовірних за будь-якими стандартами військових запасів. І тут раптом з'являється генерал армії Жуков. Про нього присутнім відомо, що був він начальником Генерального штабу, але трохи більше місяця тому з цього поста злетів і направлений командувати Резервним фронтом. І ось невідомо навіщо він з'являється в Ленінграді, приходить на засідання Військової ради Ленінградського фронту і Балтійського флоту, сідає на стільчик і слухає, про що тут тлумачать. Ніякого стосунку до Ленінграда, до Балтійського флоту і Ленінградському фронту він не має. Офіційно він - командувач зовсім іншим фронтом, на зовсім іншому напрямку, на 600 кілометрів південніше. І ні в кого питання не виникло: агов, ти, чого тобі тут треба? Турист або як?