Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Володимира Васильовича Карпова явно надихала історія про те, як Іван Олександрович Хлестаков приймав департамент. Саме так Карпов і описав появу Жукова в безнадійному місті.
М.М. Яковлєв пішов далі: «Умовою командування в Ленінграді Жуков поставив - ніякого втручання в оперативні питання з боку члена Військової ради фронту А.А. Жданова. Сталін пообіцяв, що особисто переговорить про це зі Ждановом» (Н.Н. Яковлєв. Маршал Жуков. М., 1995. С. 87).
Ось бачите, генерал Жуков не тільки вказував Верховному Головнокомандувачу, на яку посаду призначити маршала, але ще й ставив умови, на яких згоден їхати в Ленінград: я приймаю посаду, я приймаю, кажу, так і бути, кажу, приймаю...
І ось Жуков - у штабі фронту. Карпов продовжує:
«Я чув чи десь читав про те, що Жуков нібито увійшов до кабінету командувача фронту, копнув двері ногою. Навіть якщо це й було, то все, що передувало цьому, мені здається, пояснює такий нервовий стан Георгія Костянтиновича.
Не знімаючи шинелі і кашкета, Жуков увійшов до кабінету маршала Ворошилова. В цей час у кабінеті засідала Військова рада фронту, на якому були присутні Ворошилов, Жданов, Кузнєцов та інші члени Військової ради. Вони розглядали питання, як знищити найважливіші об'єкти міста, тому що утримати його вже вважалося майже неможливим, коли і як підготувати до вибуху бойові кораблі, щоб їх не захопив противник.
Жуков сів на вільний стілець і якийсь час слухав тамтешню розмову. Тема розмови ще більше його накрутила. Він приїхав до Ленінграда для того, щоб відстоювати його, а тут кажуть про здачу. Він подав записку Сталіна про своє призначення Ворошилову. Маршал прочитав цю записку, якось знітився і нічого не сказав присутнім. Довелося Жукову самому повідомити, що він призначений командувачем фронту. Він коротко запропонував закрити нараду Військової ради і взагалі не вести ніяких обговорень про здачу міста, а вжити всіх необхідних заходів для того, щоб відстояти його, і закінчив такими словами:
– Будемо захищати Ленінград до останньої людини!»
М.М. Яковлєв додає: «Жуков з'явився в розпал наради Військової ради фронту, на якій під проводом самозваного стратега А.А. Жданова і слухняного К.Є. Ворошилова обговорювалося, що робити, якщо не вдасться утримати Ленінград. Коротко доповідалось про те, як саме підірвати і знищити найважливіші об'єкти міста. Жуков послухав і передав сталінську записку Ворошилову, той прочитав і вручив її Жданову. Суперечка тривала. Довелося Жукову закрити засідання. Формальностей при здачі справ колишнім командувачем не було» (Там же. С. 88).
– 4 -
Добре написано! Все є. Тільки реалізму не вистачає.
Давайте звернемося до автора цього фантастичного сюжету Героя Радянського Союзу письменника Карпова і попросимо взяти слова назад. І письменника Яковлєва попросимо про те ж.
Володимир Васильович Карпов - людина військова, він, звичайно, розуміє, що нічого подібного ніколи не було. І причина тут серйозна: такого не могло бути тому, що не могло бути ніколи.
Володимир Васильович, ви розвідник, давайте використаємо прийом, якому нас у розвідці вчили. Будь-яку неясну ситуацію треба подумки зменшити у два, три, п'ять, десять разів. Або збільшити. Тоді дивина подій може проявитися більш рельєфно й чітко.
Масштаб того, що відбувається, я подумки зменшую в три рази. Давайте уявимо Дніпро, який дивовижний при тихій погоді, і прекрасне місто Черкаси на високому березі. Краса майже як в Києві. Час дії, припустимо, 1970 рік. У світлому кабінеті за величезним столом сидить перший секретар Черкаського обкому (так в ту пору називалися губернатори) товариш Андрєєв і вся його команда. Навпроти - найголовніший місцевий військовий начальник генерал-майор танкових військ А. Роман, командир 41-ї гвардійської ордена Суворова танкової дивізії. Він теж із командою. Тут же - високі столичні гості. Йде обговорення якогось дуже важливого питання. Наприклад: як би кинути танкову дивізію в прорив. Тобто на картоплю. В армії операції подібного типу іменуються терміном «картопля в мундирі».