Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Та ні, — відповіла Ейрін. — Я і в Кардуґалі намагалася сама дбати про себе. Але дякую за пропозицію. Якщо тебе не обтяжить…
— Жодних проблем. — Шаннон розчинила двері спальні, з допомогою чарів підняла в повітря всі валізи і скерувала їх до кімнати. — Розкладу одяг у шафи, а з рештою ти вже сама розберешся.
Ейрін пройшла до мильні, обличкованої червоним та білим мармуром, найпоширенішим будівельним матеріалом у Рінанхарі. Наповнивши таку ж мармурову ванну холодною водою, вона вже звично не стала послуговуватися нагрівальним порошком, натомість удалась до спеціальних чарів, які не лише розігрівали воду, а й не давали їй охолонути. Потім, скинувши вбрання, з насолодою занурилася в гарячу купіль.
Десь за чверть години навідалася Шаннон і принесла рожевий ворсяний халат.
— Я подумала, що ти захочеш надягти свій, — сказала вона, повісивши його на вільний гачок поруч із кількома халатами, що вже були в мильні. — А ще взяла на себе сміливість вибрати тобі сукню для вечері в короля. Ту світло-зелену, з данварським мереживом і хройґським орнаментом.
— Дякую, — відповіла Ейрін. — Це моя улюблена.
— У тебе гарний смак, — усміхнулася Шаннон і рушила була до дверей, але на півдорозі зупинилася. — Вечеря лише о восьмій, а ти, певно, вже зголодніла. Принести щось поїсти?
— Ну… Власне, опівдні я обідала, хоча від фруктів не відмовлюся.
— Будуть тобі фрукти, — пообіцяла Шаннон. — Я чекатиму в твоїй вітальні. Тільки не думай, що затримуєш мене. Нікуди не квапся.
— І не збираюся, — запевнила її Ейрін.
На підтвердження цього, вона пробула у ванні ще хвилин двадцять, лише тоді неохоче вибралася з гарячої води, обтерлася рушниками, накинула халат і перейшла до спальні, де без зайвого поспіху вдяглася та причепурилась. Раніше Ейрін мала багато мороки зі своїм неслухняним волоссям, але тепер, підрізане трохи вище плечей, воно завдавало менше клопоту, а чари надійно утримували його в більш-менш акуратній зачісці.
Шаннон, як і обіцяла, чекала на неї в затишній вітальні, що виходила вікнами на двірський парк, за яким виднілася вигнута споруда Королівського Крила. Назва й справді була невдала, бо за формою воно більше нагадувало підкову і само по собі було повноцінним палацом — навіть більшим, ніж палац торфайнських королів у Тирконнелі.
Коли Ейрін увійшла, Шаннон сиділа на дивані, тримаючи в руках аркуш паперу, від якого так і віяло свіжими поштовими чарами. Вона поклала листа на низенький столик перед собою і зміряла її оцінливим поглядом.
— Десь такою я тебе й уявляла. Правда, трохи більше схожою на принцесу.
— Я ніколи не була схожа на принцесу, — сказала Ейрін, умостившись на дивані поруч із Шаннон. — Кузина Фіннела завжди кепкувала з мене, що я скидаюся на дочку зубожілого поміщика.
— Ні, не сказала б. Ти точнісінько така, якою й має бути юна відьма. Ніби змалечку виховувалася на Тір Мінегані. Тобі ж відомо, що ти перша за останні дев’ять століть відьма, що зросла поза Сестринством?
— Так, Шайна розповідала. Хоча вона вважає, що Шінед вер Ейвен рахувати не слід, бо її Іскра пробудилась у вісім років, і дівчинці просто пощастило, що батьки вчасно схаменулись і негайно повезли її в Карраґшір, до тамтешніх сестер.
— Може, й так, — не стала заперечувати Шаннон. — Та й у будь-якому разі, вона ще була мала. І, мабуть, чула розмови про те, що вона відьма, але батьки відмовилися віддавати її на Тір Мінеган. А от ти нічого не знала, вважала себе звичайною дівчиною. Певно, для тебе було справжнім шоком, коли ти почула про свою Іскру?
— Я б не назвала це шоком, — відповіла Ейрін, узявши з кришталевої вази на столику червоне яблуко. — Просто це була найщасливіша мить у моєму житті. Наступного дня після приїзду Шайна прийшла до моєї кімнати, розбудила мене і, замість „доброго ранку“, сказала: „Вітаю тебе в нашому колі, сестро.“
— І ти відразу все збагнула? Спросоння?
— Можеш не вірити, але так. Я ж читала в книжках, що цими словами відьми зустрічають малих сестер, коли їх везуть на Тір Мінеган. І в своїх мріях уявляла, що маю Іскру, яка з невідомих причин загубилася ще в давні часи. Розуміла, що все це дурниці, що насправді цього бути не може… однак сталося. — Ейрін зробила паузу, відрізала срібним ножиком невеличкий шматок яблука і з’їла його. — Принцесою я почувалася не на своєму місці. Мене змалечку навчали займатися державними справами, я була старанною ученицею, але моя душа до цього не лежала. Мені завжди кортіло іншої влади — не над людьми, а над чарами.