Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— І для мене це велика честь, принцесо… Ой, даруйте. Не знаю, чи можна вас так називати.
— Мабуть, не варто, лорде Кивіне. Я зреклася свого титулу, бо він суперечить мінеганським законам. Зате моя кузина Фіннела нічого не зрікалась… — Ейрін запізніло збагнула, що представлення гостей належить до Шайниної компетенції. Проте Шайна нітрохи не розсердилась і лише мовчки кивнула їй. Тоді Ейрін продовжила: — Дозвольте відрекомендувати вам леді Фіннелу вер Ріс О’Дуґал, принцесу Ленніру, племінницю короля Келлаха аб Тирнана.
Кивін аб Енгас уклонився їй нижче, ніж відьмам, і, відповідно, Фіннела присіла в глибшому реверансі.
— Дуже радий нашому знайомству, принцесо. Гадаю, немає потреби окремо наголошувати, що ми також кровні родичі, бо й ваша матір є правнучкою леді Дервіл вер Еллар. Сподіваюся, в леді Ідріс усе гаразд?
— Так, лорде Кивіне. Матінка просила переказати вам свої вітання та побажання доброго здоров’я всій вашій родині, надто ж вашому батькові, королю.
— Дякую, принцесо. Як писатимете додому, переказуйте такі ж вітання й побажання всім вашим рідним.
— Неодмінно, — пообіцяла Фіннела.
Так само Шайна не заперечувала, щоб Ґвен, яка раніше вже зустрічалася з Кивіном аб Енгасом, познайомила його з Бренаном. З усього було видно, що якраз Бренан найбільше його цікавив, проте він обмінявся з ним лише кількома ввічливими фразами, після чого запропонував Фіннелі руку й повів її разом з Ліамом до палацу, залишивши відьом, відьмачку та відьмака в розпорядженні їхніх тутешніх сестер.
Шайна покликала до себе Ейрін, і вони першими рушили до гурту з шести жінок, що стояли перед шеренгою мінеганських ґвардійців. Ейрін пильно вдивлялася в їхні обличчя, намагаючись угадати, хто з них Шаннон вер Давнайг. Її увагу привернули дві наймолодші на вигляд — русява та чорнява. І саме остання, коли їхні погляди зустрілися, тепло й по-дружньому всміхнулась їй.
Підвівши Ейрін до сестер, Шайна заговорила, звертаючись передовсім до високої золотоволосої жінки, що аж ніяк не здавалася старшою серед них, та й за силою була лише третьою:
— Старша сестро, сестри! Я везу на Тір Мінеган нашу нову сестру, Ейрін вер Ґледіс. Прошу привітати її.
За звичних обставин, відьму-немовля брали на руки, та позаяк Ейрін уже давно вийшла з такого віку, сестри при зустрічі просто обіймали її. Проте висока білявка й цього не зробила. Лише зміряла холодним, мало не крижаним поглядом і сухо промовила:
— Я, Альса вер Киннейді, вітаю тебе в нашому колі, менша сестро. — Уже тут вона відступила від правил, бо належало говорити просто „сестро“, без „менша“. А потім, примружившись, ще й додала: — Чи ти вимагаєш, щоб тебе називали першою сестрою?
На ці слова Ейрін мало не скипіла від гніву. Однак стримала себе і, хоч це й коштувало їй чималих зусиль, чемно відповіла:
— У жодному разі, старша сестро. Запевняю тебе, я й у гадці цього не мала. Мене цілком влаштовує звання меншої сестри.
Альса недовірливо гмикнула.
— А от мені доповідали, що ти дуже незадоволена, коли до тебе так звертаються.
— Ніколи не висловлювала з цього приводу незадоволення, — сказала Ейрін. Стримуватись їй стало ще важче. Своїм „доповідали“ сестра Альса ясно давала зрозуміти, що котрась із тих відьом, які приєдналися до них по дорозі, ставиться до неї нещиро: вголос каже одне, а в листах пише інше. — Я б радила тобі перевірити, чи надійне джерело цих доповідей.
— О! — з уїдливою посмішкою протягла Альса вер Киннейді. — У твоєму голосі мені вчулося обурення. Мабуть, гадаєш, хто із сестер міг виказати тебе. Сердита на неї, так? Хочеш поквитатися?
„Таж вона просто провокує мене!“ — збагнула Ейрін, зненацька заспокоївшись. — „Намагається підбити на необачний вчинок. Щоб я розлютилася, наговорила лихих слів, ба навіть вдалася до маґії. А вона, хоч і слабша, умить скрутить мене в баранячий ріг…“
Її втішало принаймні те, що ніхто із супутниць не втручався в розмову. Шайна, Етне та Мораґ, які добре знали Ейрін, розуміли, що вона й сама дасть собі раду в цій ситуації; а інші сестри покладалися на їхню думку. Якби одна з них справді писала такі дурниці, то неодмінно вступилася б за Ейрін, поки Альса не вибовкала її ім’я. Проте всі мовчки чекали, чим закінчиться ця суперечка.
А Ейрін спокійно, стримано, лише з ледь відчутними нотками осуду, сказала:
— Ти мусиш вибачитися за свої слова, старша сестро.
У сірих очах сестри Альси промайнули грізні блискавки.