Повітряний замок, що вибухнув

— Думаю, ми все обговорили, — сказала вона, давши останні інструкції щодо своєї позиції. Залишившись у скляній клітці на самоті, вона знову взялася до телефону.

— Привіт, Мікаелю. Пробач, що я пропала. Я просто геть завалена роботою, необхідно вникнути в тисячу речей.

— Я теж, власне, не сидів склавши руки, — сказав Мікаель.

— Як справи з історією Саландер?

— Нормально. Я телефоную не тому. Мені необхідно з тобою зустрітися. Сьогодні увечері.

— Я б охоче, але мені доведеться просидіти тут до восьмої. І я страшенно втомилася. Я на ногах уже з шостої ранку.

— Ріккі… мова не про те, щоб підтримати твоє сексуальне життя. Мені необхідно з тобою поговорити. Це важливо.

Еріка секунду помовчала.

— Що сталося?

— Поговоримо при зустрічі. Але справа не з приємних.

— Гаразд. Я буду у тебе вдома близько пів на дев’яту.

— Ні, не у мене вдома. Це довга історія, але моя квартира ще деякий час буде на карантині. Приходь у «Казанчик Саміра», вип’ємо пива.

— Я за кермом.

— Добре. Тоді вип’ємо легкого пива.

Заходячи о пів на дев’яту в кафе, Еріка Берґер перебувала в легкому роздратуванні. Її мучила совість, що вона навіть жодного разу не зателефонувала Мікаелю відтоді, як пішла до «СМП». Але стільки справ, як зараз, у неї не було ніколи.

Мікаель Блумквіст помахав рукою від столика в кутку, біля вікна. Еріка трохи зам’ялася в дверях. На мить Мікаель здався їй чужим, і вона відчула, що дивиться на нього іншими очима. Хто це? Боже, як я втомилася. Потім він підвівся і поцілував її в щоку, і вона з жахом усвідомила, що кілька тижнів навіть не думала про нього і страшенно за ним скучила. Мовби час в «СМП» був сном і вона зараз прокинеться на дивані в «Міленіумі». Просто неймовірно.

— Привіт, Мікаелю.

— Привіт, пані головний редактор. Ти їла?

— На годиннику пів на дев’яту. У мене немає твоєї огидної звички наїдатися на ніч.

Але потім Еріка все ж відчула, що смертельно голодна. Самір приніс їм меню, і вона замовила легке пиво, маленьку порцію кальмарів із скибочками картоплі. Мікаель замовив кускус і легке пиво.

— Як ти поживаєш? — спитала вона.

— Ми живемо в цікавий час. У мене справ по горло.

— Як справи з Саландер?

— Вона частина цього цікавого часу.

— Мікке, я не збираюся нікому видавати твій матеріал.

— Пробач… я не ухиляюся од відповіді. Зараз усе дещо заплуталося. Я тобі залюбки розповім, але це забере півночі. Як тобі живеться в ролі шефа «СМП»?

— Не зовсім як у «Міленіумі».

Вона трохи помовчала.

— Приходячи додому, я засинаю, як погашена свічка, а коли прокидаюся, у мене перед очима стоять бюджетні калькуляції. Я скучила за тобою. Може, підемо до тебе додому і поспимо? На секс у мене немає сил, але я б із задоволенням згорнулася у тебе під боком.

— Пробач, Ріккі. Моя квартира зараз не краще місце.

— Чому? Щось сталося?

— Ну… одна компанія понаставляла у мене в квартирі жучків і прослухує кожне моє слово. А я встановив камери прихованого спостереження, які показують, що відбувається, коли мене немає вдома. Думаю, нам не варто демонструвати світові твій голий зад.