Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Еріка Берґер прокинулася о сьомій годині ранку. Вона зовсім не почувалася виспаною, хоч і проспала вісім годин поспіль. Мікаель Блумквіст як і раніше міцно спав.
Для початку Еріка увімкнула мобільний телефон і перевірила, чи не надійшли їй які-небудь повідомлення. Дисплей показав, що їй одинадцять разів телефонував чоловік, Ґреґер Бекман. Дідько. Я забула зателефонувати. Вона набрала номер і пояснила, де вона і чому не приїхала додому напередодні увечері. Чоловік очевидячки злився.
— Еріко, ніколи більше так не роби. Ти знаєш, що річ не в Мікаелі, але я вночі мало не збожеволів. Я страшенно боявся, що з тобою щось сталося. Якщо не приїздиш додому, ти зобов’язана телефонувати і повідомляти. Про такі речі не забувають.
Ґреґер Бекман був у курсі того, що Мікаель Блумквіст — коханець його дружини, і проти їх зв’язку абсолютно не заперечував. Але раніше, вирішивши залишитися у Мікаеля, вона завжди спершу телефонувала чоловікові і пояснювала ситуацію. Цього ж разу вона пішла в «Хілтон» з єдиною думкою — поспати.
— Пробач, — сказала вона. — Я вчора просто зламалася.
Він трохи побурчав.
— Ґреґере, не сердься. У мене зараз на це немає сил. Вилаєш мене ввечері.
Він дещо зменшив бурчання, пообіцявши вилаяти її, щойно вона попадеться йому на очі.
— Гаразд. Як там Блумквіст?
— Він спить. — Вона раптом розсміялася. — Хочеш вір, хочеш ні, але ми заснули протягом п’яти хвилин після того, як лягли. Такого раніше не бувало.
— Еріко, це серйозно. Може, тобі слід сходити до лікаря?
Закінчивши розмову з чоловіком, вона зателефонувала до диспетчерської служби «СМП» і залишила повідомлення для відповідального секретаря редакції Петера Фредрікссона. У ньому вона пояснила, що в неї виникли особливі обставини і вона прийде пізніше звичайного, а також попросила скасувати заплановану зустріч із співробітниками відділу культури.
Потім Еріка знайшла свою сумку, витягла звідти зубну щітку і пішла у ванну. А потім знов підійшла до ліжка і розбудила Мікаеля.
— Привіт, — пробурмотів він.
— Привіт, — відповіла вона. — Ану швиденько у ванну, митися і чистити зуби.
— Що… що таке?
Він сів і став роззиратися з таким розгубленим виглядом, що Еріці довелося пояснити йому, що він у готелі «Хілтон», біля Шлюзу. Мікаель кивнув.
— Так от. Іди у ванну.
— Чому?
— Тому що коли ти звідти вийдеш, я хочу зайнятися з тобою сексом.
Він поглянув на наручний годинник.
— І поквапся. У мене об одинадцятій нарада, і мені потрібно принаймні півгодини, щоб нафарбуватися. І по дорозі на роботу ще треба встигнути купити чисту майку. У нас залишається близько двох годин, щоб надолужити згаяне.
Мікаель пішов у ванну.
Єркер Хольмберґ припаркував батькового «Форда» перед будинком колишнього прем’єр-міністра Турбйорна Фельдіна в Осі, біля містечка Рамвік, у муніципалітеті Херньосанд. Він вийшов з машини і роззирнувся. Був ранок четверга. Мрячив дощ, поля вже добряче позеленіли. У свої сімдесят дев’ять Фельдін більше активно сільським господарством не займався, і Хольмберґа зацікавило, хто ж тоді тут сіє і жне. Він знав, що за ним спостерігають з кухонного вікна — у сільській місцевості це було правилом. Він сам виріс неподалік від Рамвіка, і від його будинку було зовсім близько до моста Сандьобрун — одного з найкрасивіших місць у світі, як вважав Єркер Хольмберґ.
Він піднявся на ґанок і подзвонив.
Колишній лідер Партії центру здавався старим, але, схоже, як і раніше був бадьорий і сповнений сил.
— Доброго здоров’я, Турбйорне. Мене звуть Єркер Хольмберґ. Ми з вами зустрічалися, правда, востаннє досить давно. Я син Густава Хольмберґа, який був депутатом від Центру в сімдесятих і вісімдесятих роках.
— Доброго здоров’я і тобі. Так, Єркере, я тебе пізнаю. Якщо не помиляюся, ти працюєш поліцейським у Стокгольмі. Востаннє ми бачилися, мабуть, років десять-п’ятнадцять тому.
— Думаю, навіть більше. Можна мені увійти?
Поки Турбйорн Фельдін наливав каву, Єркер усівся за кухонний стіл.
— Сподіваюся, з твоїм батьком усе гаразд. Ти не тому приїхав?
— Ні. Батько почувається добре і зараз лагодить дах на будинку.
— Скільки йому зараз років?
— Два місяці тому сповнилося сімдесят один.
— Он як, — сказав Фельдін, усаджуючись. — Тоді чим зобов’язаний візиту?
Єркер Хольмберґ поглянув у вікно кухні. Біля його машини з’явилася сорока і стала обстежувати землю. Потім він звернувся до Фельдіна: