Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
«Не засмучуйся, Мишко, — сказав Шатравка, — ми це переживемо. Так чи інакше, вони нас колись випустять».
«Випустять?.. Та ми тут із глузду з’їдемо!»
«Що вони тобі дають?» — спитав Шатравка.
«Цілу купу таблеток тричі на день: трифтазин, триседил. У мене від них таке запаморочення, що я попросив щось коригуюче, тоді стало трохи легше».
«Вони тобі дають, а ти не ковтай. Навчись ховати ліки в горлянці».
«Легко сказати — ховай. Санітари перевіряють усього рота паличкою, і як щось помітять, негайно починають робити тобі уколи».
Брати прогулювалися разом у щільній юрбі пацієнтів. Подвір’я лікарні скидалося на якесь відхоже місце. У центрі була велика купа вугілля, вкрита плювками та екскрементами, й після кожної чергової групи пацієнтів широкий жовтий потік сечі поруч із нею збільшувався. Посеред двору в оточенні вкритих пилом кущів бузку стояла спостережна будка.
Шатравка бачив, що визнання себе психічно хворим братові не допомогло, і під час прогулянки в нього сяйнула думка. Він запропонував Михайлові спробувати пояснити лікарям, що насправді вони не хворі, а лише прикидаються. Він сподівався, що це переконає лікарів зменшити дози ліків, прописані ними Михайлові.
Наступного дня Шатравка пішов до своєї лікарки.
«Ганно Володимирівно, — спокійно сказав він, намагаючись зберігати самовладання. — У в’язниці та в Інституті Сербського я прикидався хворим».
«А Ви знаєте, що симуляція — це теж хвороба?» — різко перервала його лікарка.
«Коли нас посадили до в’язниці, — сказав Шатравка, — всі наполягали, щоб нас судили за зраду. Те, що ми перетнули кордон, було такою дурістю, що тепер навіть соромно згадувати про це. Ми самі ніколи б не наважилися на такий крок, якби не наш сусід, колишній прикордонник. Він пообіцяв провести нас туди, а потім назад».
«Ви як діти, — сказала лікарка. — Вас схилили... А свого розуму немає?»
«Ми були наївні, та й не уявляли, що скоюємо жахливий злочин».
«Гаразд, — сказала лікарка. — Можете йти. Після лікування ми вас випишемо».
Шатравка зрозумів, що припустився помилки. Він не лише переконав її в тому, що збрехав, коли визнав себе хворим, а й дав їй підстави думати, що таємно вважає себе здоровим, а отже, не може критично ставитися до своєї хвороби.
Наступного дня він пішов на прогулянку і на подвір’ї зустрів брата, якому не терпілося довідатися про результати бесіди з лікаркою.
«Вона відповіла, що брехня — це теж хвороба, — сказав братові Шатравка. — Бачиш, куди ми потрапили? Тут самі ідіоти. Коли ми кажемо правду, вони вважають це симптомом хвороби, а якщо починаємо брехати — розглядають це як надійну ознаку одужання». І додав, що єдиний вихід — продовжувати погоджуватися з лікарями в тому, що вони хворі.
«Не впевнений, що я зможу, — сказав Михайло. — Я просто не можу думати. У мене мозок розкис від усіх цих ліків».
«Послухай мене, Мишко. Іншого шляху немає. Якщо ти не удаватимеш хворого, лікарі вирішать, що ти геть божевільний».
Якось увечері до палати Шатравки з перевіркою зайшла нова медсестра. Вона явно нікуди не поспішала й завела розмову з Адамом — одним із виснажених ліками пацієнтів. Коли ця бесіда їй набридла, вона повернулася до Шатравки й спитала: «Що тебе спонукало перетнути кордон?»
«Дурість, — відповів Шатравка. — Я хотів мандрувати».
«Так це заради мандрів? Та в них купа своїх безробітних. Ти б там по смітниках лазив. Ось тому фіни тебе й повернули».
«Типова радянська дурепа», — подумав Шатравка, але сперечатися з нею було небезпечно.
«Це ще добре, що ви нікого не вбили дорогою, — продовжувала медсестра. — Мабуть тому, що нікого не зустріли».
«Що це Ви кажете? — обурився Шатравка. — Ми з братом такі люди, що курці голову відтяти не зможемо, не те що людину вбити».
«Ну, так вони би вас убили, це вже точно. В кіно шпигунів завжди вбивають на кордоні».
«То в кіно, — сказав Шатравка. — В житті все інакше. По-перше, ми не були шпигунами. А в кіно завжди навмисно створюють гострі ситуації, щоби було цікавіше».
«Ось! — сказала медсестра, — Ось твоя хвороба! Ти справді геть хвора людина. Ти нічому не віриш. Тебе лікувати треба. Ну, нічого, тебе вилікують».
Шатравка проклинав себе за те, що став сперечатися з медсестрою. Він був упевнений, що наступного дня вона доповість про їхню бесіду лікарям. Тим часом медсестра залишила Шатравку і звернулася до решти пацієнтів палати.
«Скоро ми побудуємо комунізм! — повідомила вона. — Ми й тепер живемо добре, у нас є все, і хліба вдосталь, не те що раніше. А коли побудуємо комунізм, то буде ще краще!»