Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
«Ти куди?», — спитав санітар.
«До туалету».
«Повертайся. Всі підуть разом. І ти маєш спершу спитати».
«Я не знав».
«Тепер знатимеш».
Сніданок складався зі шматка чорного хліба та тарілки прозорого супу з крихтою масла на поверхні, кількома скибочками погано почищеної картоплі та перловкою на дні.
Після сніданку вишиковувалася довга черга до столу з різними медпрепаратами, які пацієнтам давали жменями, а поруч стояв санітар, котрий стежив за тим, щоби всі таблетки були проковтнуті.
Потім пацієнти поверталися до палат, і тут Шатравка отримав першу пораду щодо того, як треба поводитися.
«За будь-яких обставин, — сказав йому один із пацієнтів, — не сперечайся з лікарями й не наполягай на тому, що ти здоровий. Це витлумачать як загострення твоєї хвороби».
Інший пацієнт спитав у Шатравки, за що він тут. Той сказав, що перетинав кордон.
«Нічого, вони тебе довго не триматимуть. П’ять років — і ти вільний».
«П’ять років?!» — перепитав Шатравка із жахом.
«А чого ти жахаєшся? Он Заболотний тут уже дев’ятий рік. Володька ось там — сьомий».
«А ти тут скільки?» — спитав Шатравка свого нового знайомого.
«Десять».
Трохи пізніше Шатравку викликали до лікарки, яка мала займатися його лікуванням. Шатравка вирішив погодитися з тим, що він є хворим, і відносити будь-який свій протестний вчинок на рахунок хвороби.
«Сідайте», — сказала лікарка, вказуючи на стілець навпроти столу, і стала читати папери з папки Шатравки.
«Скажіть, — спитала вона нарешті, — чи були серед ваших родичів психічно хворі?»
«Ні, — відповів Шатравка. — Ми з братом — перші психічно хворі в нашій родині».
«Що спонукало вас втекти з Радянського Союзу?»
«Ви про що? Ми не хотіли тікати з Радянського Союзу — це ж наша батьківщина. Тут живуть наші батьки. Нам ніколи навіть на думку не спадало залишитися на Заході. По-перше, ми не знаємо мови, тож де б ми взяли гроші? Ми нічого не змогли б заробити. А безробітних там залишають напризволяще. Наш сусід, колишній прикордонник, пообіцяв провести нас через кордон, а потім назад».
«А чому ви лаялись і ображали офіцерів, коли вас передавали назад на кордоні?»
«Не думайте, що я не бажав повертатися до СРСР. Це було просто тому, що я був приголомшений кайданками й тим, що солдати мене образили, назвавши зрадником. Я хотів помститися».
«За рівнем розвитку, — сказала лікарка, — Ви схожі на чотирнадцятирічного підлітка. Як виростете — ми Вас випишемо звідси».
Коли Шатравка повернувся до своєї палати, деякі пацієнти човгали туди й сюди вузьким проходом між рядами ліжок, а інші спали. Шатравка став згадувати свою виставу в лікарському кабінеті й вирішив, що йому вдалося пустити лікарку хибним слідом, але як довго він зможе розігрувати цю комедію, було невідомо.
«Обід! Мийте руки! Куди ти зібрався, сволото?»
Лікарняний обід становив 100 грамів чорного хліба, 150 грамів «білого» (а радше сірого) хліба, торішню кислу капусту та третину склянки компоту. Після обіду пацієнтам було наказано стати в чергу за медикаментами. До черги підбігла медсестра, вишукуючи Шатравку. «Вам теж призначили ліки», — сказала вона.
Шатравка став у чергу й дивився, як тим, хто стояв перед ним, давали по цілій жмені таблеток. Коли черга нарешті дійшла до нього, він зітхнув із полегшенням. Йому призначили дві таблетки тизерцина — це був сильний засіб, але від нього людина не ставала знесиленою і не втрачала контроль над своїми рухами, як від інших ліків.
Спливали дні, й організм Шатравки почав певного мірою адаптуватися до ліків. Він бачив, як йому пощастило порівняно з тими пацієнтами, що отримували «кінські дози» нейролептиків, і при цьому їх примушували до роботи. Вони стояли в заціпенінні, переступаючи з ноги на ногу і тримаючи перед собою зігнуті в ліктях руки, як розгублені кенгуру.
Для Шатравки кожний день починався із шикування, потім був сніданок, потім знову шикування, прогулянка, шикування, обід, шикування, прибирання, вечеря. Його завданням було миття сходів — доволі легка робота, бо сходи забруднювали мало.
Після періоду карантину Шатравка мав змогу брати участь у прогулянках на лікарняному подвір’ї та спілкуватися з іншими пацієнтами. Впродовж кількох місяців він мив сходи, але потім його несподівано призначили мити посуд. Як виявилося, із цим Шатравці пощастило, бо тепер він виходив на прогулянку на годину пізніше й одного разу натрапив на свого брата.
Шатравка підійшов до Михайла й спитав, як у нього справи. Михайло із сумом похитав головою.