Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
У першу ніч Барканс випадково підслухав, як один зі співкамерників розповідає, що начальство наказало йому продовжувати бити Барканса й гарантувало, що за смерть Барканса його не буде покарано. За це йому були обіцяні цигарки та їжа.
Наступного ранку, на другий день другого терміну Барканса в ізоляторі, йому відмовили в пайці хліба та води попри те, що він майже непритомнів від голоду. Коли він спробував поскаржитися, його побили.
З четвертого по восьмий день тюремники прив’язували Барканса до ґрат і катували почергово то розпеченим ножем, то крижаною водою. Він заразився вошами, й усе тіло в нього стало свербіти. Щоби він не чухався, його кримінальні співкамерники вирвали йому на правій руці нігті. Від болю він втратив свідомість, і його знову облили холодною водою.
На десятий день начальник колонії спитав: «Ну що, тепер поважаєш радянську владу?» Барканс заперечно похитав головою. «Гаразд, тоді здохнеш, як собака».
Коли завершувався двотижневий термін Барканса в штрафному ізоляторі, йому сказали, що за погану поведінку його перебування тут подовжено ще на десять днів. Він спробував виповзти з камери, але охоронець вдарив його ногою і, із силою зачиняючи двері, відтяв ними Баркансу два пальці.
Врешті-решт Барканс оголосив голодування. Його вкрите вошами тіло пожовкло. До ізолятора зайшла лікарка, і Барканс став благати відправити його до лікарні, але вона відповіла, що їй заборонили надавати йому медичну допомогу.
Відчуваючи близькість кінця, Барканс намагався повіситися, але йому завадили охоронці. Незабаром після того його знову по-звірячому побили співкамерники. Його били, аж поки він не втратив свідомість і лежав без ознак життя. Співкамерники вирішили, що він помер, і покликали чергового. Барканса віднесли до складу і поклали на якісь дошки. Наступного ранку, коли за тілом прийшли, щоби відвезти на розтин, він отямився. Побачивши, що Барканс ворушиться, санітар перелякався і вискочив із приміщення. Коли начальство колонії зрозуміло, що Барканс живий, то спочатку хотіло повернути його до ізолятора, але зрештою його перенесли до лікарні. Він важив 40 кілограмів, лікарі виявили у нього туберкульоз кісток і легенів, він харкав кров’ю і не міг стояти на ногах.
Колись Барканс був неабияким атлетом, і, можливо, його відмінні фізичні якості допомогли йому вижити. Двадцять першого травня 1981 року, коли Барканс ще одужував у тюремній лікарні, завершився його півторарічний термін ув’язнення, і він зміг залишити колонію.
Марк Морозов, викладач математики з Москви, прибув до колонії «Перм-35» восени 1980 року після визнання його винним за поширення забороненої літератури. Його вже засуджували до заслання за поширення листівок на захист дисидентів, але цього разу вирок був суворіший — 8 років колонії суворого режиму та 5 років заслання.
Морозов був глухим, а до того ж мав слабке серце та проблеми з кровообігом у ногах, що спричиняло набряки та сильний біль. У колонії ці проблеми особливо загострилися. Табір «Перм-35» розташований на вододілі між Європою та Азією, у цій місцевості зафіксовано сильне магнітне поле. Годинники йдуть або надто швидко, або надто повільно. Вітер постійно змінює напрямок, спричиняючи інтенсивні головні болі та серцеві напади.
Незабаром після прибуття до колонії Морозова викликали на зустріч із представником КДБ. Той сказав, що якщо Морозов відмовиться від своєї дисидентської діяльності й напише доноси на інших дисидентів, включно з Юрієм Орловим — головою Московської Гельсінської групи, то він постарається влаштувати його скоріше звільнення. «Ви самі знаєте справжню природу Ваших друзів. Їх спонукає лише марнославство. Все, чого ми просимо у Вас, — це правда. Подумайте про себе та свою родину».
Спочатку Морозов вагався. Потім став зустрічатись із цим співробітником КДБ й обговорювати з ним терміни свого можливого звільнення, виправдовуючи своє спілкування з КДБ тим, що на волі зможе більше зробити для демократичного руху.
Проте із часом Морозов змінив свою думку і дійшов висновку, що його згода на ці перемовини була помилкою. Втім, КДБ і не збиралося відпускати Морозова. Там вирішили, що примусити його до публічного каяття можна посиленням тиску.
Морозова стали періодично саджати до штрафного ізолятора, іноді аж на чотири місяці. В ізоляторі він потерпав від голоду і холоду, а також від браку спілкування з людьми. І все ж таки після кожного звільнення він все одно відмовлявся писати доноси на інших дисидентів.