Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Грізний і мужній, мов Марс, нащадок богині Белони
Фенікс героїв — Богдан — слава, і гордість, і честь. Ляхів загроза та смерть, звитяги улюблений воїн, Велетень, що ворогів з отчої вигнав землі.
Тут, серед лядських могил навіки впокоївсь Хмельницький, Непереможний герой в битві зі смертю поліг.
З мертвих воскресне Богдан до божого суду страшного, Син, що отчизні приніс волю. Читачу, проходь!
ГЛАГОЛЕТ ПОЛЬЩА
О БИВШОЙ ХРАБРОСТІ І ПЛЕНЕНІЇ СВОЄМ І О ПОКОРЕНІЇ KO БЛАГОЧЕСТИВІЙШОМУ
ЦАРЮ І ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ АЛЕКСІЮ МИХАЙЛОВИЧУ
В жалості днесь зіло обомираю,
Сльози точащи, чад моїх ридаю.
Аз — мати, люті опечаленная
І всіх радостей ізовлеченная.
Біх бо нікогда тако украшенна,
Яко над страни славно вознесенна;
Копіє моє на вразіх бивало
І серця сильних в браніх ужасало.
Но нині мечі і щити державні
Во мні кріпчайших чад всіх подсміянні.
Вої великі худими бивають,
Од скіфських язик 1 на землі падають,
Самі бо в собі меч свой угрязиша І мене, матер свою, уязвиша.
Юнош прекрасних і дівиць удобренних Повні всі страни нині суть плененних.
Аз плачу, Польща, плачу неутішно,
Ридаю в сльозах із кровію смісно.
Чада во мні всі вкупі пребивали,
Всюду страх лют, где ся обращали.
Вінець мой златий, в Польщі положенний,
В трієх мі чадіх словно уплітенний:
Ляхи, русь, литва — то суть чада моя;
Два возгордіша, взяша мечі своя,
Юнаго брата 2 убить совіщаша,
А мене, матер, зіло обругаша.
Юний язиков собі умоляєт
І гординю їх, низлож, покоряєт.
Аз, мати, молих сим паки згодити,
Но не хотіша с собою смирити.
Смиряти уні'і [оні] не хотяху,
Мя, матер свою, зіло умерщвляху.
Красоту мою люті увядиша
І до срачиці даже обнажиша,
На брата щити с мечі наступають,
Низложить єго вскорі усиляють;
Юний такожде на іх ополчися,
В мужестві своєм в них возвеличися, Положиша трупи, гор превисочає,
І, низложив іх, сам паки смиряє.
Много на нь тия, много наступаху В руці єго всі кріпці падаху Градове, села в конець раскопаша,
Мужіє, жени скіфом всі предаша.
Аз же, мати, зіло возридала,
Златия власи історгала І молих сина моєго малого
Ужалитися отечества свойого.
Послуша мене мой не єдиною,
Показа милость над родителькою.
Но паки тії братія восташа
І мене, матер свою, обругаша.
Аз же повеліх тому уступити,
Благовірному царю покорити,
Но паки сам вскорі сіє сотвори І великому цареві покори.
Сама же єго рада ожидати І власті єго хощу дати.
Гряди, о царю, чад моїх смиряя,
Ни єдиному бо єст мні ся покаряя.
Да паки мою наготу покриєш,
Когда моїх чад ярость всю сокриєш.
О ГОРДИХ І ГНІВЛИВИХ ЛЯХАХ,
КАКО ГОРДОСТІЮ ХОТІША РОСІЄЮ ОБЛАДАТИ І ПРАВОСЛАВІЄ В ЄРЕСЬ НИЗЛОЖИТИ
Кто хощет, прийди і узри,
Очима своїми возри,
Что в мирі ся дієт,
Что в нас самих спієт.
Брані днесь умножишася І мечі ізостришася,
Брат брата убиваєт,
Кров отця проливаєт.
Ненависть междусобная,
Ізрещи неудобная,
Точить крові токи, Падають отроки,
Юноші младі і діви,
Матері бивають вдови.
Ох, ох везді се слишим, Приидіте, сія внушим: Нікогда страна славная І врагом всім ужасиая Паде, паде мечем, Междусобним січем.
Окрест всі вразі ликують, Веселять і торжествують,
Зря сію обнаженну І в конець спустошенну. Сильнії всі і княжата Ведуть, яко отрочата,
По руках зв’язаіших Во скіфськії страни. Подоллє стонет, ридаєт,
Волинь плачет, воздихаєт Чад своїх заколенних І везді ізбієнних.
Тисящі і тьми падоша,
Враги во плін отведоша,
Земля стала пуста,
Пред тим суще густа. Гради бо всі суть сожжені, Живущії внутрь сотрені.
Горе, горе оставшим, Блюдуть іх к бідам вящим
О гордость, то твоє діло,
Іже отечество не діло:
Се тя бог смиряєт,
Гордих низлагаєт. Господством бо’вознесосте,
К смиренним лук напрягосте, Рісте бо: «їх погубим І радосно возтрубим!»
На бога брань поднесосте,
В хулах уста отверзосте,
Єресь умножисте,
Вірних оскорбисте,
На віру ополчистеся,
Клятвами утвердистеся:
«Погубим православних, Всегда нам сопротивних!»
Но бог совіт ваш преврати І гордих нині укроти.
Ров бо іскопасте —
Сами в онь впадосте.
Но вірних бог сохраняєт,
В єдино іх сочетаєт,
Не к тому іх імійте,