Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Папу в ногу цілувати.
К ляхом весь дух, вся охота.
То і мудрость, то і цнота.
Тії тепер хощуть ціло
Привести замисл свой в діло, Тії мене загубити
Мислять. Не ви мої діти!
Да і на вас нарікаю,
І на самих вас жаль маю,
Що з такими дружба ваша А невдячна любов наша.
Що видите у [їх] мості,
Опріч дурной хвастливості?
Що мні за син, що з врагами Серце його, а не з нами?
Не той то син мні здарився,
Що в моєм дому родився —
Нехай прийдет из-за світа,
Да мні жичить многа літа!
Той мні будет син любимий,
Не іначе, як родимий.
Се ж [бо], діти, ви глядіте,
Ляхолюбців не любіте —
Поти добра нам не буде,
Поки у нас тії люде.
Нехай ідуть на сухий ліс,
Куда гордий зовет їх біс!
Нехай ідуть славить папу,
...* його лизать лапу!
Нехай же їм безголов’є,
А нам [жити] на здоров’є!
ЛЯМЕНТ ЛЮДЕЙ ПОБОЖНИХ,
ЩО СЯ СТАЛО В ЛИТОВСЬКОЙ ЗЕМЛІ, МЕНОВИТЕ, ХТО ХОЩЕШ, ПРИЙДИ І ОЧИМА СВОЇМИ ОБАЧ, ЩО СЯ В МИРІ ДІЄТ, СНАТЬ, 3 ВОЛІ БОЖОЇ, ХТО ХОЧЕТ, ТО СЯ
3 НАС СМІЄТ
Брані бовім днесь умножишася,
І мечі на шиї наші ізостришася,
Брат брата убиваєт
І самого отця кров проливаєт;
Ненависть междособная, їзрещи неудобная;
Точаться кров’ю потоки,
Падають невиннії отроки,
Юноші, младенці, немовятка і діви,
Отцеве і матки зостають удіві;
Єдних в неволю побирають,
Другії од меча і голодною смертю помирають. Нікогда страна била славна
І всім неприятелем ужасна,
А тепер вся паде мечем,
Междусобним січем;
Бо всі окрест вразі ликують,
Веселяться і погибелі нашей тріумфують,— Видячи всю обнаженну
І вконець спустошенну:
Бо всі сильнії і княжата
В руках негіриятельських зостали, яко і отрочата, По руках і по ногах пов’язані,
В скіфськії страни запроважені.
Подоллє плаче, ридая,
Волинь стогне, вздихая,
Чад своїх заколанних
І до вщадку в неволю забранних:
Бо тисяча тисячей і тьми іх падоша Од меча і во плін отидоша,
Же вся земля стала пуста,
Перед тим наддер бувши густа;
Гради бовім всі сожжені,
А живущії в них звнутр сотренні.
О горе, горе оставшим Блудом і бідам вящшим!
О гордосте, твоє то діло,
Іже отчество не ціло.
0 то тя бог смиряєт
1 во гордині низлагаєт.
А вірних бог нехай сохраняєт
І воєдино їх сочетаєт!
Гордих і до конця низложити,
В том, в згоді бувши, християнству
всіх непріятелей под ноги своя положити! їх же, Христе, сам ізбрав єси
І род вірних своїх взнесл єси,
Да всі тя восхваляють
І в піснях святих величають!
А ви, папіжниці горделивії,
Ярі-сте і гнівливії!
Русь вас не боїться,
Токмо вірою щититься.
А ви в гордості ся вознесосте,
На смиренних лук напрягосте,
Горесть умножисте, вірних оскорбисте,
На віру ся їх ополчисте,
З клятвами і присягами ся своїми утвердисте, Мовячи: «Погубим кабуз всегда нам спротивних!» Но бог мисль вашу преврати
І болізнь їх на главу вашу обрати,
Іже ров іскопасте,
Самі в он впадосте.
Бо дарований нам од бога цар пра'вославний,
*
Той вашу гордость сотре
І, єсли ся не обачите,
і до конця глави ваші, яко змієві...*
Которому сам, Спасителю Христе, помози, яко вірному царю —
Нашому благочестивому Алексію, великому государю!
* *
*
Ах, Українонько, бідна годинонька тепер твоя:
Згинули козаки, добрії юнаки, ах, кров моя.
Где ж ви, Дорошенки, где ж ви, Хмельниченки, і ви, Івани, Смілії сотники, битні десятники, і ви, гетьмани?
Гдесь в поля дикії, гдесь в нелюдськії смерть загнала,
А вісті нашого нещастя горкого вам не дала.
Колись татарському народу дикому страх був козак.
Ах, тепер страх новий нашому людові — кримський сайдак. Так опанували, так нас опасали зо всіх сторон,
Що только нашої крві запорозької сам ждет ворон. Браття хорошії, молойці гожії во крві лежать,
Без голови тії, без плеча другії пісок зоблять. ' : Кров ллється ріками, заслані трупами побитих поля,
На гетьманов голови вложила окови тяжкая неволя.
За провод, за дзвони сороки, ворони смутно крачуть,
За дяка гласного, за попа власного вовки виють;
Ні трумни, ні ями, погреб меж пташками проклят маєм.
Бідна головейко, кревная долейко, чим ся стаєм?
Як много поганцьов з наших же бранцьов — діток малих?
З них неприятельов, з них тепер татаров маєм смілих. Не один внук діда, не один сусіда сусід забив,