Українська література 17 століття

В руській мові склав не гірші!

Звір се дикий для русина —

Що польщизна, що латина.

Звір той гострі має роги.

Тож, поляче, не будь строгий, Почитай, як я утямив,

І оддай нам тим же самим.

Як напишеш щось по-руську,

Русин прийме те за гуску:

Вільність мають поетове Щодо вимислів і мови!

Хай я вжив незграбне слово,

Аби суть була здорова.

Собі схильності я зичу,

Бо на мудрість твою лічу.

Тішся, ляше, що русини Твою мову цінять нині.

Я б радів лиш, ляше-брате,

Коли б руську вмів ти знати,

Щоб вернулися часи ті,

Як ходили турка бити, ї святий гнів на турчина Єднав ляха і русина.

Схаменись, вернись до згоди,

Загаси пожар незгоди!

АВТОР ЖАЛКУЄ І АПЕЛЮЄ

Визнати мушу — жаль мене бентежить,

Я складав вірші •— іншим честь належить.

Так ото бджоли — мед самі збирають,

А мед той інші потім споживають.

Так і в овечки вовна є кошлата,

Та з її вовни іншим тепла шата.

Птахи по гніздах пташенят годують —

Яструби хижі їх собі полюють.

Віл працьовитий так у плузі ходить,

А врожай людям, не волові, родить.

Так у садочку ягоди рясніють —

Іншим на користь будуть, як доспіють.

Сажалки, ріки рибку розмножають,

Але ж ту рибку люди поїдають.

За все на світі, боже, тобі шана!

І моя праця цілою зостане —

Не собі слави, тобі прагну, боже,

Хай моя праця у тім допоможе.

ПРОСТАКУ МУДРЕЦЬ НЕ В ЛАД, МУДРЕЦЮ ПРОСТАК НЕ РАД

Мудрого простий звичайно не любить,

Ще й дорікає, за мудрість ту гудить,

Він йому заздрить, перечачи богу —

Мудрий бо в небо зна певну дорогу.

Простий є простим, і бути так має,

Сам що не вчився, то мудрого лає.

Мудрий чи ж винен, що простий науки Взяти не втямив, лінуючись, в руки?

Гідний той шани, хто, праці доклавши,

Мудрість осилив, науки пізнавши.

Шеляга варта простого глупота —

Мудрість осягне лиш вперта робота.

Мудрості ціну завжди мудрі знають,

Прості даремно громи в них вергають.

Тільки ж і простість сіять може злотом,

Мудрість же скніти нікчемним болотом —

Простість та має Христу бути мила,

Мудрості скрита в тій простості сила.

ЛИСОМУ МУДРЕЦЕВІ

Поки на думку мудрий розживеться,

То не один раз в голові шкребеться. »

Лисими мудрих тьми тьмущі ставали —

Чухали тім’я, коли щось писали.

Щоб не було так, ти згадуй про бога,

Мудрість якого лікує й німого.

ВЕСЕЛКА ЯСНІЄ — КОЖЕН РАДІЄ

Веселці небом у красі препишній

Звелів простертись з краю в край всевишній.

Барвисто сонце світлом у ній грає

І дивом дивним понад світом сяє.

Товманта донька1, захвату ти гідна, Людськії очі полониш побідно!

Хай лиш художник фарбами змалює Взірець, що небо в ній йому дарує.

Той лук стріли і тетиви не знає,

Не війни — спокій людям провіщає.

Веселці в хмарах дороге одіння Гаптує сонця золоте проміння.

На жаль, короткий вік веселка має —

З красою в світі завжди так буває:

Що лиш природа красне намалює,