Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
І мудрості свої упованієм.
0 мудросте преславнійшая,
Над злато і каменіє драгоє чеснійшая!
Тобою мучителі народом розказують
1 немощнії сильних без труда зв’язують.
Ти царей держава
І худородних вічная слава.
У тебе довгота дній і богатество у правиці,
А слава, честь і держава у твоїй лівиці.
Ти заблудшим ісправленіє,
Ти старцем укріпленіє,
Ти бодрость лінивим,
Ти мужество боязливим,
Ти младенцєм возраст і красота,
Ти панієнства сокровище і висота,
Ти нищих сокровище і богатество веліє,
Ти смутних і плачливих вічноє веселіє,
Ти сущим вь тьмі безумія просвіщеніє,
Ти прагнучих слави скороє насищеніє.
Ти хитрії ремесла показуєш світу і по твоєму совіту винайдуєш,
Ти з неподобного подобноє твориш
през альхімістов, новоє діло удивительноє І за чуд світу і чоловіком явительноє А тим многих удивляєш, утішаєш,
Понеже тоє чудотвореніє у своїй моці маєш, Прето ним многих народов удивляєш [...]
...ЛІКАРСТВО...
РОЗКОШНИКОМ ТОГО СВІТА ПРАВДИВОЄ. ПІСНЬ ВДЯЧНАЯ ПРИ БАНЬКЕТАХ ПАНСЬКИХ
0 смерте несподівана,
То-сь мя, багатого пана,
Без одповіді нині застала
1 все красноє і любимоє моє забрала
І навіки од очій моїх вь тьмі сховала.
Где мої нині замки, коштовне мурованії,
І палаци мої, світне і сличне мальованії А шкатули, злотом нафасованії,
Возники, под злотом цугованії?
Где мої пресвітлії златотканії шати,
Рисі, соболлє, етичнії кармазини і дорогії шкарлати?
0 смерте, все твоїм приходом од мене забрано
1 навіки од очій моїх вь тьмі сховано.
Где мої сади і краснії виногради?
І ногами твоїми, о смерте, потоптані І навіки од мене несподіванне забрані Слугами твоїми
А неприятельми моїми.
А скарби мої разхищені і побрані,
Шпалієри коштовнії пошарпані.
0 смерте злосливая і гнівливая,
Тілько-сь на жалость мою сквапливая, Несподіванне зо всего-сь мя обнажила
1 межи смродливії трупи положила.
Приятелі мої далеко од мене стали
І носи свої пред смрадом моїм позатикали. Вчора в дому моєм було гойне веселля,
Музиков іграння
А співаков веселоє співання І на трубах мідяних викрикання,
Скоки, танці, веселоє плясання.
Вина наливай, випивай, проливай!
Столи мої коштовними сладкими покарми покритії, Гості мої і приятелі — персони знаменитії.
А нині мене все доброє і веселоє минуло,
Слава і багатство навіки уплинуло,
Тільки мя нині все злоє до себе пригорнуло. Страх, болезнь, стогнання І плачливоє нарікання.
О смерте гнівливая, злосливая,
Сліпая, глухая і нежалосливая,
Тілько на жалость нашу сквапливая!
Ти мене, молодого, несподіванне уморила І двоякоє дивовисько надо мною сьтворила. Приятелі любимії по мні плачуть,
А вразі мої нині од радості скачуть.
Вчера слуги мої ордами за мною,
А нині ні єдиного зо мною.
Всі стали і носи свої позатикали.
Власнії слуги мої, тії ся нині мною гнушають І за смродливого і згнилого трупа мене мають, Тілько мі в том нині послужили,
Же мя в темний гроб положили І землею тяжкою мене покрили,
Аби мя прудко робаці ядовитії разточили.
0 смерте, коль страшна пам’ять твоя,
Которої трепещет нині і боїться душа моя!
Ти на всіх меч свой срогий обнажила
1 през нього ольбримов сильних положила Под ноги свої, сих потоптала,
А славних віка сього побрала І вь тьмі без пам’яті сховала.
Где нині суть миролюбні І розкошнії сластолюбці
А лакомії златолюбці? Всіх сіть гнівливої смерті помкнула І вь тьмі вічной несподіване замкнула.
Где нині тиранове неужитії І князі, на землі знаменитії,
Іграющії з птицями небесними І зь звірми іногда земними?
Смерть вь гроб послала,
Веселіє і славу їх забрала.
Где нині воїнове горделивії І мучителі невинних злосливії?
Где срогії і страшнії гетьманове?
Несподіванне смертним мечем посічені І без пам’яті вь тьмі нині заключені І знагла ядовитим червієм разточені.
0 смерте гнівливая і страшливая,
ти цесарьом і крулюм коруни здиймуєш А з голими головами їх до гробу вандруєш.
Ти много злого на том світі броїш,
1 з премудрих філозофов сміховиська строїш,
У главі їх, где світлая премудрость
столицю свою мала і в ней почивала,
Там нині тілько смродливая пустка зостала І червей много в себе през тебе набрала.
0 смерте, приходом твоїм страшливим А часом моїм смутним і плачливим