Українська література 17 століття

Бога хвалити за те людям треба.

В бурю на зорі плавці поглядають,

Шлях через море собі прокладають.

Місяцем, Сонцем творець, як м’ячами, Кида по небу, мов грається з нами.'

Людям до речі та божа забава,

Богу за неї повік буде слава:

Гра та дає нам всі овочі й злаки —

Як же за неї не скласти подяки?

Сонце промінням поля зогріває,

Буйним колоссям людей наділяє.

Місяць остуду в суху ниву ронить,

З того щедріше земля плодородить.

В ПОЛІ РОБОТА, ДО НЕЇ ОХОТА

Начебто списи, колосся по полю,

Люди колосся стинають без болю.

Піт їз них ллється, то рать не кривава, Праця нелегка, жнива — не забава.

Зводяться скирти в полях, мов могили,

Буде чим людям підкріплювать сили.

Далі на гумна пшениця прямує,

Вже там господар усім порядкує:

Збіжжя спочатку велить молотити,

Мельникам зерно під жорна возити.

Борошно біле з млина прибуває,

Пекар із нього в діжі тісто має.

З печі виходять хліби всім на диво —

Труд свій щоденний спожиймо щасливо.

Дбає про хліб той господь наш у небі, Задовольняє всі наші потреби.

Лиш на сьогодні ми хліба благаєм,,

Що буде завтра* про те вже не дбаєм,

Бо після смерті нам хліба не треба,

Хай лиш допустить господь нас до неба.

МЕЧ ЗЕМЛЮ РУБНУВ,

У КРОВІ ПОТОНУВ

Над нами висів меч* нині; спадає,

І крушить він нас — аж лихо волає.

Над Авеля кров’к> земля голосила,

А нині кров більша наш край затопила.

Зумів ти води утримати,, боже! —

Твоя хай воля сю кров переможе.

Потопом землю не дав ти залити —

В поту кривавім не дай нас втопити.

СВІТ ЗБУРИЛИ ГРОЗИ НА ЛЮДСЬКІЇ СЛЬОЗИ

Пожалься, боже, що світ закурився —

Се ти за наші гріхи розгнівився.

Брат брату ворог, до батька синове Не мають віри, бояться обмови..

Своєї тіні жахаються люди —

Гріхи се чинять, пануючи всюди.

Мерщій вдавайтесь усі до покути!

Не бійтесь більше зловісної скрути!

Господь вам спокій, всім милий, поверне, Лице ласкаве од вас не одверне.

Що в морі хвилі, то біди на світі,,

Під ними мало хто може вціліти,

А як вцілієш в навальностях моря;.

Зазнати можеш од ближнього горя.

Дай,, боже, людям святу твою, згоду,

Тривалу зливу зміни на погоду!

На Україні

Весь час хтось гине, Вкраїна морем

Стає червоним.

Хто сам — потоне, в гурті — переборе!

Хай Україна

Стає єдина! Татарин згине!

Нехай на згоду

Склада угоду любить русина.

Дай, боже, згоду святу Вкраїні,

Нехай Вкраїна у січі не гине!

Вже досить крові в краю сім пролито, Невинних в ньому без ліку побито. Нехай медові й молочні потоки

Його простори затоплять широкі! Покруш, наш боже, мечі і гармати,

Дай із них дзвони гучні відливати, Нехай розносять хвалу тобі щиру

За те, що дав ти зазнати нам миру, Що пожаданий нам спокій даруєш,

Бо нашу сталість у вірі цінуєш.

Дай, боже, миру, най рани загою — Всяк миру прагне по довгому бою.