Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 135 136 137 138 139 140 141 142 143 ... 283
Перейти на страницу:

Якась хвороба те нараз плюндрує.

ОДИН — БАГАТИЙ, НА ІНШОМУ — ЛАТИ

Отой багатий, а отой бідує,

Один позичить — другий заборгує.

Багатий завжди злидню дати може —

Своїм набутком хай йому поможе.

Якби зайвини можні роздавали,

Голоти в світі ми б не зустрічали.

Багатим одіж молі в шафах мітять —

Старці на ринку грішним тілом світять.

Багач напої у льоху ховає—

Жебрак од спраги тяжко знемагає.

Щури багатим зерно поїдають —

Під тином бідні з голоду конають.

Якби надлишки біднякам багаті

Давали, злидні полатали б лати.

Пани ж зогниле викинуть воліють,

Крихот вділити Лазарям 1 шкодіють.

Нещасних прийме лоно Аврамове2,

Для скнар же пекло певно вже готове.

ПРО ЧАС ДЛЯ ВСЬОГО —

ДОБРОГО, ЗЛОГО

Є час для всього, мудрі так казали,

Котрі на світі добре все пізнали.

Час народитись, смертний час чатує,

Бог забере в нас, бог нас обдарує.

Час плачу, сміху, час будинки ставить,

. Час їх валити, час мовчать, час править,

Постити, їсти, спати час, кохати —

На все у світі треба час свій мати.

Тобі як, боже, час ми повертаєм —

Час не марнуєм, а про себе дбаєм.

Час сей зверни на добру вічність, боже, Поки нам вічність думку не тривожить.

ПРО МІСЯЦЬ І ЗОРІ

Місяць щоночі з-за обрію сходить,

Сила господня над ним верховодить.

Факел то божий немеркнучи сяє,

Нам серед ночі пітьму розганяє.

Зорі свічками поблискують з неба —

Бога хвалити за те людям треба.

В бурю на зорі плавці поглядають,

Шлях через море собі прокладають.

Місяцем, Сонцем творець, як м’ячами, Кида по небу, мов грається з нами.'

Людям до речі та божа забава,

Богу за неї повік буде слава:

Гра та дає нам всі овочі й злаки —

Як же за неї не скласти подяки?

Сонце промінням поля зогріває,

Буйним колоссям людей наділяє.

Місяць остуду в суху ниву ронить,

З того щедріше земля плодородить.

В ПОЛІ РОБОТА, ДО НЕЇ ОХОТА

Начебто списи, колосся по полю,

Люди колосся стинають без болю.

Піт їз них ллється, то рать не кривава, Праця нелегка, жнива — не забава.

Зводяться скирти в полях, мов могили,

Буде чим людям підкріплювать сили.

Далі на гумна пшениця прямує,

Вже там господар усім порядкує:

Збіжжя спочатку велить молотити,

Мельникам зерно під жорна возити.

Борошно біле з млина прибуває,

Пекар із нього в діжі тісто має.

З печі виходять хліби всім на диво —

Труд свій щоденний спожиймо щасливо.

Дбає про хліб той господь наш у небі, Задовольняє всі наші потреби.

Лиш на сьогодні ми хліба благаєм,,

Що буде завтра* про те вже не дбаєм,

Бо після смерті нам хліба не треба,

Хай лиш допустить господь нас до неба.

МЕЧ ЗЕМЛЮ РУБНУВ,

У КРОВІ ПОТОНУВ

Над нами висів меч* нині; спадає,

І крушить він нас — аж лихо волає.

Над Авеля кров’к> земля голосила,

А нині кров більша наш край затопила.

Зумів ти води утримати,, боже! —

Твоя хай воля сю кров переможе.

Потопом землю не дав ти залити —

В поту кривавім не дай нас втопити.

СВІТ ЗБУРИЛИ ГРОЗИ НА ЛЮДСЬКІЇ СЛЬОЗИ

Пожалься, боже, що світ закурився —

Се ти за наші гріхи розгнівився.

Брат брату ворог, до батька синове Не мають віри, бояться обмови..

Своєї тіні жахаються люди —

Гріхи се чинять, пануючи всюди.

Мерщій вдавайтесь усі до покути!

Не бійтесь більше зловісної скрути!

Господь вам спокій, всім милий, поверне, Лице ласкаве од вас не одверне.

Що в морі хвилі, то біди на світі,,

Під ними мало хто може вціліти,

А як вцілієш в навальностях моря;.

Зазнати можеш од ближнього горя.

Дай,, боже, людям святу твою, згоду,

Тривалу зливу зміни на погоду!

На Україні

Весь час хтось гине, Вкраїна морем

Стає червоним.

Хто сам — потоне, в гурті — переборе!

Хай Україна

Стає єдина! Татарин згине!

Нехай на згоду

Склада угоду любить русина.

Дай, боже, згоду святу Вкраїні,

Нехай Вкраїна у січі не гине!

Вже досить крові в краю сім пролито, Невинних в ньому без ліку побито. Нехай медові й молочні потоки

Його простори затоплять широкі! Покруш, наш боже, мечі і гармати,

Дай із них дзвони гучні відливати, Нехай розносять хвалу тобі щиру

За те, що дав ти зазнати нам миру, Що пожаданий нам спокій даруєш,

Бо нашу сталість у вірі цінуєш.

Дай, боже, миру, най рани загою — Всяк миру прагне по довгому бою.

1 ... 135 136 137 138 139 140 141 142 143 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)