Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Ти риторський язик сладкоглаголивий безгласієм
зв’язуєш
1 пред многими його показуєш Яко німого боввана, славного пана В мові і премудрого у слові.
Ти многим сміхотворцум огноїла незапертії губи, Тілько ся зостали огнилії при них зуби.
Ти вь тлустом тілі черви ховаєш,
А вьмісто перфом смрад виливаєш.
Ти красних у шпетность претворяєш.
0 смерте, вь моці. то своїй маєш!
Ти багатиров з багатства обідрала
1 всіх славних віка сього до темниці свої загнала, Ти моцаров мира сього под ноги свої положила
І всіх тих червієм ядовитим покрила.
О смерте страшливая і нежалосливая, ти, яко косар нині нерозсудний,
Под ноги свої крадеш цвіт барзо цудний, Молодості і красоти жалувати не знаєш,
Ані на єдином з тих милості не маєш.
О смерте сліпая і глухая,
ти персонами славних бракувати не знаєш, Ти пред жалостю нашою уха свої затикаєш.
0 смерте! Таковую злосливую природу маєш,
Ні на чий плач нині не дбаєш, ані поглядаєш,
Всіх нині заровно береш і до темного гробу ведеш
1 на покарм робацтву кладеш.
О смерте гнівлива,
Сила твоя страшлива.
* *
*
Висипався хміль із міха І наробив ляхам лиха, Показав їм розуму,
Вивернув дідчу думу,
До жовтої водиці Наклав їм дуже хмельниці — Не могли на ногах стояти, Воліли утікати.
— Гетьманчику-небоже,
Не туди на Запорожжє!
Не найдеш гаразд шляху У Сидоровім байраку.
Чи не ти, Степанку-сараче *, Од козаків гарачий*
Не ти сь брав їм хутори?
Єст інші тепер пори!
От же побірки прокляті,
Під Очаковим взяті,
І по пастуші тебунці Приїхали к вам ординці 2.
Не утікай же, ляху,
З самого перестраху,
Аж дай юнаков в табори, Готуй деньги за хутори,
Юж не будеш їх хати Поганцям оддавати,
Не будеш през суддів брати Ані їх воювати.
Миліш вам жиди-збойці,
Ніж запорожці-молойці,
От же маєте кримчухи,
Дайте їм тепер кожухи.
От же Хмельницький може — Поможи йому, боже,
Тих куркоїдів бити,
Як жидів неживити!
Юж утікають з валів,
Бояться самопалів,
Волять татарської юки,
Ніж козацької руки.
ПІСНЯ ПРО МИКОЛАЯ потоцького І КОЗАЦЬКІ ПЕРЕМОГИ
1
Глянь,обвернися, стань а задивися, которий маєш много, Же ровний будеш тому, в которого не маєш нічого.
Бо той справуєт, що всім керуєт, сам бог милостиве Всі наші справи на своїй шалі важить справедливе. Глянь, обвернися, стань, задивися, которий високо Умом літаєш, мудрості знаєш широко, глубоко!
Не п [о] псуй мозку, мудруй потрошку, в собі обачайся, І тих рада не лиха, що ходять стиха, і тих пораджайся. Глянь, обвернися, стань, задивися, которий воюєш, Луком, стрілами, порохом, кулями і мечем ширмуєш.
Бо теж рицери і кавалери перед тим бували,
Тим воювали, од того ж меча сами поумирали!
Глянь, обвернися, стань, задивися і скинь з серця бути, Наверни ока,, которий з Потока ідеш ку Славуті. Невиннії душі береш за уші, вольность одеймуєш, Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш. Гей, пораджайся, не запаляйся, бо ти рейментарюєш, Сам булавою всім польським краєм, як сам хочеш, керуєш! Мій бога в серцю а не май в легце шляхецькой крові,
Бо світ чорнієт, правда ніщієт, а все ку твоїй волі!
Гей, каштеляне, коронний гетьмане, потреба нам чола Єще пам’ятати і поглядати на заднії кола!
Жони і діти где ся мають подіти на потом,
Гди нас молодці, тії запорозці, набавять клопотом? Глянь, обвернися, стань, задивися, що ся дієт з нами, Поручниками і ротмістрами, польськими синами.
Глянь, обвернися, стань, задивися. Видиш, людей много? Чи ти звоюєш, чи їм зголдуєш, бо то в руках бога? Чини трактати а кажи брати гроші за заслуги,
Бо то єст здавна заслуга славна запорозського люду.
2
Он глянув, як звір, внет крикнув, як лев, на жовнірськії слова Острая, як міч, а груба, як [піч], била тамтая мова. Зараз синачка, свого єдиначка, шлеть на Жовтую Воду,
Там на большую і на горшую себі і всім шкоду.
Бо скоро ляхи стали подлє Плавлі, зараз поскочили, Хмельниччики, ординчики обоз Оточили.
А скоро привернули, зараз огорнули, розкопали моднії
вали,
Одних постріляли, других порубали, третіх живцем
в Орду пооддавали. На том не досить, миру не просить Потоцький здумалий, На войну встає, штурми готує, бо мів встид немалий, Хочет битися, кривди мститися, под Корсунь вступаєт, А за собою, як за сву волю, запорозцьов потягаєт,
Там же на полю всю свою силу жовнірську утрачає, Стрельбу і штуки і всі ринштуки запорозцьом нажичає, Турецькії коні, дрогії убори оддає поневолі,