Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
А сам іде і іних веде до татарської неволі!
3
Отак пиха наробила лиха коронному ГІотоцькому,
Отак бута і тобі скрута, польному Калиновському. Отак, жовніре, ідіте сміле всі на зимовисько В Білих Городах, у загородах, мійте становисько.
Нехай християни, ваші подоляни, розплоджують кури, Що виловили і виносили ваші джури.
А ви в татарах в тяжких кайданах до смерті сидіте,
Як ми од вас, так ви од нас нужі потерпіте.
4
Честь богу, хвала, навіки слава Войську Дніпровому, Же з божой ласки загнало ляшки ку порту Вісляному, А род проклятий жидовський стятий, чиста Україна,
А віра святая вцалє зостала — добрая новина!
І ти, Чигирине, місто українне, не меншую славу Тепер в собі маєш, коли оглядаєш в руках булаву Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця, Хмельницького чигиринського давнього запорозця.
Бог його указав і войську подав, аби ім справовав,
А жеби покорних од рук оних гордих моцно обваровав. Учиниж, боже, усім нам гоже, аби булавою Войсько твоє славно всьому світу явно за його головою!
% #
*
Которії прийшли, Хмельницького аби поймали, Самі в неволю у султанську впали —
Поїхали бучно до Криму ридвани
З совітниками обоє польськії гетьмани.
А вози скарбовії козакам зостали,
Аби з їх худобу свою полатали.
Хотіли ляхи з козаків славу мати,
Аже бог дав тому, хто ся рад смиряти.
Той вознес нині смиренних русаков,
Гордих же з престолов низложи поляков, Богатих тщих в рубищі одпустив до Криму, Хотівших руську вольность наклонить до Риму.
[НА БИТВУ ПІД КОРСУНЕМ]
Зри убо, коль єст храбра і непобіжденна Козацька в войні сила, тверда, мужественна,
Яже всю гордость польську до конця смирила І всю їх под ноги смиренно склонила,
Єгда под Корсунем сих смерті предаваху, Гетьманов і войсько храбро прогоняху,
Где воїнство хлопами запомніли звати І принужденні землі во користь оддати.
Помнож, боже, на віки козацькую славу І покори под нозі врагов наших главу!
Да будет всегда плодна козацькая мати І діти її в силі всегда процвітати!
ДУМА КОЗАЦЬКАЯ
О ВОЙНІ З ЛЯХАМИ НАД РІКОЮ СТИРОМ 1
Ой, ріко Стиру, що Хміль за віру зробив напроти миру2, Где в Дніпр впадаєш, оповідаєш радость з войни чи миру? Хан наступаєт, сам помагаєт козаком ляхов бити:
Под Берестечком 3, малим містечком, мів оних кров пролити, На перевозі чи пак в дорозі короля погромити,
Войськом, гетьманом, корольом-паном татаром заплатити. Хан згоду радить, а не порадить: козаки войну любять:
— Ой, Казимиру 4, юж тобі миру з козаками не будет. Досюль не знаєш, хоть посилаєш, одкуль хан наступаєт,
З ним згоднюсенько Хміль ранюсенько ік королю зближаєт Била погода. А воєвода руський знать войську даєт,
Тот же о хані і о гетьмані королю ознаймляєт.
Середа прийшла, вся орда вийшла, хан і Хміль з козаками Зрана штурмують і наступують. Тихо межи ляхами.
Аж Конєцпольський, хорунжий польський, найперший
вибігаєт,
З ним Любомирський, знать муж лицерський, межи
войсько впадаєт.
— Ой, Любомире, тобі в примірі перед корольом іти,
Не з козаками і татарами найпершому ся бити!
Ідуть дитини, як муж одиний, брат брату помагаєт,
А Вишневецький, хоч невеличкий, своїх не одступаєт. Скочили хутко, а від них тутки козаки утікають,
За ними ляхи — були ж там страхи! — до табору впадають. Орда не радить, хоть хан провадить, хоть їх напоминаєт, Перед ляхами, ой, юнаками, що живо, утікаєт.
Да то нічого! Пало не много. Бульш войська єст Хмільові: Четверг поправить, як поле ставить хан і Хміль корольові, Четвер надходить, войсько виходить, хан і Хміль з козаками: Ой, не Зборово, война то нова, не як під Пилявцями.
Не утікають, кров проливають і на татар не дбають,
Во крві татарській і бісурманській острий міч свой купають. Тут Казановський, багатир польський, серця усім додаєт, Для оборони польськой корони голову покладаєт.
Б’ється, що живо. Вельке ж мі диво да на Оссолінського, Що нас воюєт, не наслідуєт канцліра, дядька свого.
Тот бив спокойний, не шукав войни, сей на нас натираєт, Яко лях давній і юнак славний для Польськи умираєт.
Бачив рицера хан подканцлєра Сапігу, що сь зближаєт,
А Вишневецький і Любомирський його не видаваєт.
Мовить Хміль:
— Що, небоже хане, як, знаєш, стане? Не як по-пилявецькому? Не утікають, от наступають ік бунчукові ханському!
Мовить хан:
— Ой не глядіте! Треба ся бити!