Коли курява спаде

І тільки мій старший брат розглядався на все навколо ясними очима. Я помітив, що найбільше він дивився на батька-туси й на мою гарну дружину. Коли прийшов час розходитись після сніданку, дружина туси дуже вчасно гикнула: «Ек…»

— Якщо хочеш щось сказати, кажи, — сказав туси.

Дружина туси сіла прямо й сказала:

— Ек… Бовдур із своєю дружиною збирається повертатися.

— Повертатись? Хіба не тут його дім? Так, так, звичайно, я розумію, що ти мала на увазі, — сказав туси, — однак він повинен розуміти, що землі на кордоні — то також не їхні землі. Мої землі не ділились і справжнім їхнім володарем є туси.

— То давайте я замість володаря керуватиму торгівлею там, — сказав я.

І тут заговорив мій старший брат — спадкоємець володаря й розумник у родині Мерці. Він говорив не до мене, а до моєї дружини:

— Що ви будете там робити, коли поїдете? Там хіба весело?

Тхарна холодно посміхнулась і відповіла йому:

— Виявляється, все, що ти робиш, — то заради веселості?

— Іноді зі мною дійсно весело, — сказав старший брат.

Це було відверте під'юджування.

Батько подивився на мене, однак я нічого не сказав. Тоді туси повернувся до Тхарни й спитав її:

— Ти теж хочеш їхати?

Тхарна поглянула на мого старшого брата, подумала й відповіла двома словами:

— Мені байдуже.

Тоді туси сказав до своєї дружини:

— Нехай молода пара побуде тут ще декілька днів.

Усі продовжували сидіти, не маючи наміру розходитись. Тоді туси почав кашляти, а прокашлявшись, підняв голову й сказав:

— Розходимось.

Відтак усі розійшлися.

Я спитав Тхарну, чи не хоче вона пройтися. Вона відказала:

— Ти думаєш, ще може статися щось приємне? Із моєю матір’ю ти був таким сміливим, а тепер що?

— Дійсно, а що тепер? — перепитав я.

— Тепер із тобою покінчено, — сказала вона, холодно посміхнувшись.

Я вийшов із замку на майдан, але там нікого не було, хоча зазвичай люди там лишались. Тепер же скидалося на те, що там усе начисто вимів вітер.

Я зустрів старого ката. Хоча я не говорив до нього, він став переді мною на коліна й сказав:

— Паничу, прошу тебе, відпусти мого сина, не бери його знову з собою, адже в майбутньому він буде катом твого старшого брата, а не твоїм.

Я хотів копнути його в обличчя, однак відійшов, не зробивши цього. Пройшовши зовсім трохи, я зустрів його сина й сказав йому:

— Твій батько хоче, щоб я більше не прикликав тебе.

— Усі кажуть, що ти не станеш туси.

— Котися звідси, — відказав тоді я.

Він не покотився, а залишився стояти при дорозі, опустивши свої довгі руки — ознаку приналежності до родини Аїрів, та дивлячись, як я поступово віддаляюсь, шмагаючи дерев'яною палицею придорожні хащі та реп'яхи.