Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Та я просто зараз тебе страчу!
— А ти що, вже просто зараз став туси Мерці? Туси сказав тільки, що має намір зректися престолу, але ще не зрікся.
— Гаразд, спочатку віднімемо в тебе язик, а коли я стану туси, тоді тебе вб’ю.
— Ну, на той час ти, мабуть, захочеш убити не тільки мене?
— Так.
— Може, повідомиш мені, кого ти схочеш убити? Адже я — твій літописець, паничу!
— Прийде час і дізнаєшся.
— Твого молодшого брата?
— Він — негідник, який не хоче змиритися з тим, що дурень.
— Дружину туси?
— На той час вона дізнається, хто розумніший.
— А як щодо дружини твого молодшого брата?
— Чорт забирай! Вона — справжня красуня, навіть гарніша від кхадоми! Вона вчора снилася мені всю ніч.
— От бачиш? Ти — розумна людина, а жодна з твоїх справ ні для кого не є дивиною, — сказав літописець, розсміявшись.
— Поговори-поговори, може, тобі легше стане перед покаранням.
І тут завжди культурний літописець вперше вилаявся:
— А я так боюся, чорт забирай!
Це були останні слова, які ми почули від нього в цьому світі.
Тхарна ще ніколи не бачила, як професійний кат виконує покарання і також не бачила, як людині відрізають язик, тож підвелась і пішла вниз. Дружина туси заговорила до свого чоловіка:
— Ти ж іще не бачив, як інший туси карає людину, хіба не підеш подивитись?
Туси похитав головою. На обличчі в нього був вираз болю — він хотів, щоб усі знали, якого великого болю зазнає людина, яка зрікається престолу.
Однак дружина туси сказала, незважаючи на все це:
— Якщо ти не підеш, то я піду — я ще не бачила, як людина, яка ще не стала офіційно туси, виконує обов’язки туси.
Договоривши, вона пішла вниз.
Дуже швидко вся будівля спорожніла.
Коли туси залишився віч-на-віч із сином-дурнем, вираз болю на його обличчі посилився. У моєму серці біль був удесятеро, а то й у сто разів більший, однак це ніяк не відображалося на моєму застиглому обличчі. Я знову підняв догори голову, щоб подивитися на небо. Надворі був вітер, тож по синьому квадратику вікна швидко пропливали хмарина за хмариною. Я не хотів бути разом із туси, який щойно зійшов зі свого місця, тож повернувся й рушив надвір. Коли вже одна моя нога була за порогом, батько раптом заговорив до моєї спини:
— Синку, хіба ти не хочеш побути трохи з батьком?
— Я не можу бачити хмари на небі, — відповів я.
— Повернися, сядь переді мною.
— Я хочу вийти. Там, надворі, є хмари, я хочу їх побачити.
Туси нічого не залишалося, як вийти за мною з кімнати й стати поруч у коридорі на одному з поверхів багатоповерхового замку та подивитися трохи на ланцюг хмар на небі. Зовні, на майдані, не було такого галасу, як буває зазвичай, коли карають людину. Потужне сонячне проміння накривало натовп, немовби блискучий золотий купол. І натовп під цим куполом мовчав, не видаючи жодного звуку.
— Так тихо, — сказав туси.
— Ніби в світі й не існує родини Мерці.
— Ти ненавидиш мене?
— Ненавиджу.
— Тобі ненависно, що ти дурень?
— Я не дурень!
— Однак ти схожий на дурня!
— Ти — дурніший за мене, а він — ще дурніший за тебе!
Батько похитнувся й сказав:
— Мені паморочиться в голові, я не можу встояти.
— То падай, — відказав я. — Навіщо ти здався тепер, коди є новий туси?
— О Небо, який же ти безсердечний, чи ж ти, зрештою, мій син?
— А чи ти, зрештою, мій батько?
Тоді він сам спромігся вирівнятись і сказав, зітхнувши:
— Я не хотів так вчинити, я хотів передати місце тобі, однак твій старший брат неодмінно розпочав би війну. Справи, що ти зробив, говорять про те, що ти в сто разів розумніший від нього, але я не можу бути певен, що ти завжди будеш розумним. Я не можу бути певен, що ти не дурень.
У його інтонації було щось дуже зворушливе, я хотів щось йому сказати, але не міг пригадати що.
На небі невідь-звідки з'явилася темна хмара й заступила сонце. Саме в цей момент натовп на майдані дружно видихнув: «Ех…», і здалося, що цілий замок захитався від цього звуку.
Я ще ніколи не чув, щоб так багато людей голосно зітхали під час роботи ката. Я думаю, туси теж ніколи не чув, тому він злякався. Ще я думаю, що він вирішив змінити своє рішення. Я пішов униз, і він рушив слідом за мною. Він хотів, щоб я чесно сказав йому, чи я, врешті-решт, розумна людина, чи дурень. Я обернувся й усміхнувся йому. Я дуже тішився з того, що можу отак обернутись і усміхнутись йому. А він повинен був дуже цінувати цю мою усмішку. Він знову заговорив, стоячи на три сходинки вище свого дурного сина. Він зворушливо сказав: