Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Значить, туси проголошено, а він — зрікається престолу!
Він продовжував говорити про те, що поступається своїм місцем розумному старшому синові з відомих усім причин і ще через свої особисті причини. Так він, туси, говорив, говорив, аж поки його опущена голова поступово піднялася. Насправді, майже все, що він говорив, він говорив сам до себе. Тобто туси, який готується поступитися місцем, говорив до туси, який не хоче поступатися місцем. Іноді серце людини ділиться на дві половини, й одна з них хоче так, а інша — інакше. І тоді в голові людини можуть лунати два голоси. Туси зараз якраз за допомогою одного голосу намагався заглушити інший. Насамкінець він заявив, що вибір старшого сина на спадкоємця цілком правильний, оскільки він старший син, а не молодший, і оскільки він розумний, а не дурень.
Щоб утішити свого молодшого сина, туси Мерці сказав:
— До того ж молодший син родини Мерці згодом стане туси Ронггонг.
— Негідний бути туси Мерці гідний бути туси Ронггонг? — спитала Тхарна.
Туси Мерці не мав що їй відповісти.
Тут раптом, несподівано для всіх, заговорив літописець, який тільки вчора відновив здатність розмовляти:
— Туси каже правильно — старший син повинен отримати місце туси. Однак неправильно інше — жодна важлива подія не підтверджує того, що молодший син — дурень, а старший — розумний.
Дружина туси аж рот розкрила, дивлячись на літописця.
— Ну, це всі знають, — відказав туси.
Літописець додав:
— Іноді ти навіть наказував мені ще записати твої слова про те, що дурний син зовсім не дурний, адже він зробив таке, що розумній людині навіть важко уявити.
— Усі люди говорять, що він — дурний, — підвищив голос туси.
— Але ж він розумніший за деяких розумних!
— У тебе в роті знову виріс язик? — холодно засміявся туси. — І ти знову заговорив? То ще раз утратиш свій язик.
— Хіба мені шкода якогось обрубка, коли ти хочеш втратити гарного туси?
— Я тебе вб’ю.
— Твоя воля. Але я бачу, що через твою дурість похитнеться основа родини Мерці.
— А який стосунок до тебе мають справи моєї родини?!
— Так ти ж призначив мене своїм літописцем! А літописець — це історія, історія!
— Тобі не слід говорити, — сказав я, — записуй те, що бачиш, і все — хіба то не буде історія?
Обличчя літописця почервоніло, й він вигукнув до мене:
— А ти знаєш, що таке історія? Історія повідомляє людям, що правильно, а що — ні. От що таке історія!
— Ти, однак, лишився язикатий, — сказав до літописця мій старший брат, який ось-ось мав офіційно стати туси. — Коли я стану туси, мені теж потрібен буде літописець, щоб записувати все, що я зроблю, однак тобі не слід було так поспішати показувати мені, що в тебе в роті ще щось ворушиться. Тепер ти втратиш свій язик.
Літописець уважно подивився на обличчя мого брата, потім — на обличчя туси й зрозумів, що йому знову доведеться втратити свій язик. Він також кинув погляд і на мене. Однак він ніяк не підкреслював, що втрачає язик через мене. Обличчя літописця зробилося біліше паперу, й коли він говорив до мене, голос його хрипів:
— Паничу, хто втратив більше — ти чи я?
— Ти, адже ніхто ще двічі не ставав німим.
— Однак так само ще ніхто, кого всі люди вважали дурнем, не втрачав можливості стати туси через недолугість власного батька і ще й у той момент, коли всі вважали, що він повинен стати туси.
Мені нічого було сказати.
— Звичайно, якби ти став туси, то теж через недолугість розумної людини, — сказав він, — через недолугість твого старшого брата.
Поки ми так удвох розмовляли, внизу вже став кат в очікуванні. Я не хотів дивитись, як його знову піддають катуванню, тож попрощався з ним на горішньому поверсі.
Він, звертаючись до моєї красуні дружини, сказав голосом, який усі могли почути:
— Пані, не слід турбуватися про свого чоловіка, не слід втрачати надію, адже люди, які вважають себе розумними, завжди припускаються помилки.
Він сказав ці слова обернувшись, коли спускався на тортури. Потім він додав щось іще, але налетів вітер і розвіяв його голос, так що ми нічого не змогли почути. Старший брат також спустився за ним униз і коли вітер минув, нагорі ми почули, як він сказав до нього:
— Ти також можеш обрати смерть.
Літописець зупинився на сходах, обернувся, піднявши обличчя до нахаби, що стояв перегоном вище, і сказав:
— Я не помру, я ще побачу, як ти помреш на моїх очах.