Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Батьку, — це вона вперше говорила до мого батька і до того ж стверджувала свої родинні стосунки з ним, — батьку, подаруйте, будь ласка, нашій рабині ім’я.
— Ермай Гемі, — відповів батько.
Це ім’я, не дуже схоже на ім’я, стало новим ім’ям доньки конюха. Воно означало «безіменна зернинка». Усі розсміялися.
Ермай Гемі також засміялась.
У цей момент мій старший брат уперше заговорив до моєї дружини. Він сказав, холодно посміхаючись:
— Щойно з’явиться красива жінка, як усі інші навіть імен позбавляються! Це дуже цікаво.
— Красу можна бачити, — відповіла Тхарна, сміючись. — Так само, коли в світі з'являються розумні люди, ті, кого інші вважають дурнями, втрачають будь-які перспективи.
— Так влаштовано світ, — вже не зміг засміятися брат.
— Це — всім відомо, — відказала Тхарна. — Так само, як і те, що в світі бувають тільки туси-переможці, а переможених туси не буває.
— Це туси Ронггонг програла, а не туси Мерці.
— Так, — відповіла Тхарна, — старший брат дійсно розумна людина. Усі туси сподіваються мати його в суперниках.
Така відповідь означала, що брат знову програв.
Коли всі розходилися, брат схопив мене за руку:
— Ця жінка занапастить тебе.
— Замовкни, — відповів батько, — людина тільки сама себе може занапастити.
Тоді брат пішов. Коли ми залишились із батьком сам на сам, він не міг знайти доречної теми для розмови.
— Навіщо ти наказав мені повернутися? — спитав я його.
— Твоя мати скучила за тобою, — сказав він.
— Месники родини Мерці з’явилися, — сказав я. — Два брати хочуть вбити тебе й старшого брата. Мене вони не наважились убити, тільки запросили випити горілки.
— Я думаю, вони не знали, як до тебе ставитись, — сказав батько. — Хотів би я спитати в них, чи це так і чи це тому, що інші вважають тебе дурнем.
— Батько теж не знає, як до мене ставитись?
— Ти, врешті-решт, розумна людина чи дурень?
— Я не знаю.
Ось таким був стан справ, коли я повернувся додому. Ось так вони ставились до звитяжця, який зробив родину Мерці ще сильнішою.
Мати в кімнаті розмовляла з Тхарною про жіночі справи, що не мають жодного значення, і вони ніяк не могли наговоритися.
У той вечір, коли я щойно повернувся додому, я один розтягнувся на поручнях на терасі й задивився на місяць, що повільно сходив на присмеркове небо.
Коли місяць повністю вийшов, він попростував далі крізь тендітні хмарки.
Якась жінка в замку заграла на варгані, тож у просторі завис його тужливий голос.
Розділ IX
35. Диво
Я обійшов замок.
Соднам Г’ялцен, Аїр та Санг’є Дролма перебували в оточенні великої кількості слуг. У них був такий вдоволений вигляд, ніби вони самі вже не були слугами.
Старий кат низько мені вклонився:
— Паничу, для мого сина була велика користь супроводжувати тебе.
— І я те ж саме хочу сказати, — запричитала мати Соднама Г’ялцена, притискаючись чолом іззаду до моїх чобіт.
І якби я не відійшов, ця жінка вимазала б усі мої чоботи в свої шмарклі й слину.
На майдані мене зустріли гарячими вітаннями прості люди. Проте сьогодні я не був готовий знову роздавати їм цукерки. У ту мить я побачив літописця. Увесь цей довгий час, поки мене не було в замку, я найбільше сумував не за родичами, а за цим без’язиким чоловіком. Тепер Вангбо Єшей сидів у холодку під волоським горіхом на краю майдану й злегка усміхався мені. По його очах було видно, що він теж скучив за мною.
— Молодець! — говорив він до мене очима.
Я підійшов до нього й запитав:
— Вони повідомили тобі про мої справи?
— Справжнє діло завжди буде на слуху.
— Ти їх записав? Усі записав у зошит?
Він із надзвичайно серйозним виглядом кивнув головою. Виглядав він набагато краще, ніж коли сидів у в'язниці чи перший час виконував обов’язки літописця.
Я вийняв із широкої поли свого плаща подарунок і поставив перед ним.
То була квадратна сумка з цупкої шкіри, яку часто носять при собі китайські військові. Одного разу я уважно обстежив таку сумку — усередині неї були зошит, ручка й окуляри. Тоді я попросив одного з торговців спеціально роздобути мені такий подарунок. У сумці були окуляри з гірського кришталю, пір'яна ручка та стосик гарних зошитів у коленкорових обкладинках. Зазвичай, коли лами бачать якісь химерні речі, вони жахаються того, що в світі є люди, які використовують власний розум не на роздуми про вчення Будди й причинно-наслідкові зв'язки[134] людського життя, а на щось інше. Проте літописець уже не був запеклим проповідником, тож двоє людей схилилися над пляшечкою з чорнилом і пір'яною ручкою, намагаючись зрозуміти, як заправити чорнило в ручку. Ковпачок було скручено, потім закручено, закручено, потім знову скручено, однак ручка так і не наповнилась чорнилом. Перед таким химерним виробом навіть мудрий Вангбо Єшей виглядав дурнем.
134
Базове вчення буддизму про обумовлене існування, що відоме як причинно-наслідковий зв'язок, або карма; описує діяльність окремих елементів — дгарм в процесі буття, послідовність їх виникнення. Ланцюг причинно-залежного походження складається з низки етапів існування, що ведуть живих істот (у тому числі і людину) від нарождення до старості й смерті, а потім до нового нарождення як результат причини, умов наслідків.