Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Після цього тюремники почали застосовувати різні форми психологічних тортур. Вони вмикали радіо на всю потужність, і Корягін був змушений весь день слухати радянську пропаганду. Вони відкривали водогінні вентилі, щоби вода ревла в санвузлах, і йому здавалося, що він лежить під Ніагарським водоспадом. Оскільки він не міг вставати, до лазні його доправляли на ношах, і всю дорогу коридорами тюремники лаялися. Один казав: «Цього покидька треба викинути звідси на смітник». Інші додавали: «Чого ми його тягаємо? Пристрелити його та й позбутися цієї проблеми раз і назавжди».
У лазні Корягіна роздягали й занурювали в теплу воду. Охоронці часто відчиняли двері на вулицю, й понад підлогою розповзалося крижане повітря. Вони також залишали його після миття на ношах посеред тюремного двору — можливо, в сподіванні, що він захворіє на запалення легенів і помре природною смертю. Вони приносили до камери їжу й ставили її біля самого його обличчя. Нарешті, після шести тижнів голодування, Корягіна відвідав представник КДБ.
«Анатолію Івановичу, — сказав він, — як Ви довели себе до такого стану? Ви геть виснажені, Ви можете навіть померти. Чому не припинити все це? Давайте поговоримо і спробуємо знайти спільну мову. Чого Вам бракувало на волі? Чого Вам не жилося мирно і вільно? Ви були лікарем. Якщо Ви тут, то це тому, що Ви самі так хочете. Змініть свою поведінку, і я Вам гарантую, що ставлення до Вас теж зміниться. Все залежить від Вас».
Кадебешник чекав на відповідь Корягіна майже півгодини, але той так і не заговорив.
Незважаючи на примусове годування, Корягін за два чи три місяці втратив 40 відсотків своєї ваги. Це випробування він витримав, але ставав дедалі слабшим, аж поки від нього не залишилися практично шкіра та кістки, з набряками на тілі від нестачі білків.
Проте на цей час на Заході вже розгорнулася кампанія на захист Корягіна, його обрали почесним членом Всесвітньої психіатричної асоціації, і в КДБ вперше з’явилися підстави зберегти йому життя. Знаючи, що численні колеги Корягіна по в’язниці побоюються, що він помре, КДБ на сьомий місяць його голодування дозволило привести до камери Корягіна Генріха Алтуняна — його харківського друга і теж політичного в’язня. Алтунян сказав Анатолію, що всі політв’язні наполягають на його відмові від подальшого голодування. Корягін погодився не одразу, але за 2–3 дні він поставив адміністрації в’язниці три умови припинення голодування: побачення з родиною, виведення з голодування за допомогою безпечних медичних процедур і дозвіл Алтуняну залишитися в камері Корягіна. Начальство погодилося на ці умови й цього разу дотримало свого слова.
За два тижні відбулося побачення Корягіна з дружиною — перше за два роки, й вона була приголомшена змінами в його зовнішньому вигляді. Вони спілкувалися через скляну перегородку, й Галині здавалося, що вона дивиться на привид.
Анатолій розпитував дружину про події в Харкові, але коли намагався сказати щось про власне життя, охоронець його переривав: «Анатолію Івановичу, якщо Ви розповідатимете про в’язницю або про своє життя тут, ми припинимо побачення». В якийсь момент Анатолій показав на своє горло, натякаючи на своє примусове годування, але тюремник негайно підвищив голос: «Ми вже домовилися про це, Анатолію Івановичу!» Лише наприкінці двогодинного побачення Галині вдалося повідомити чоловікові про виступ західних психіатрів на його підтримку.
Після двомісячного перебування в тюремній лікарні, де Корягін одужував після свого голодування, його знову повернули до в’язниці. Але випробування його волі на цьому не завершилися.
Двадцять першого березня 1984 року чистопільські політв’язні оголосили одноденне голодування на знак протесту проти утисків, і кількох із них, у тому числі Корягіна, кинули до карцеру. Він негайно оголосив, що продовжить голодування до кінця свого тюремного терміну, тобто ще 14 місяців. Усе повторилося знову: впродовж двох місяців Корягіна годували через трубку, а на третій місяць його життя вже вдруге висіло на волосині. Одного дня до його камери зайшов співробітник КДБ і розповів Анатолію, що його син Іван став учасником якоїсь бійки в Харкові й міліція збирається звинуватити його в хуліганстві. «Вашого сина судитимуть. Його доля залежить від Вашої поведінки. Давайте поговоримо на цю тему». Проте Корягін знову відмовився від розмов із КДБ.
Після шести місяців насильного годування тюремники вдягай Корягіну кайданки, що затискалися на його руках, схожих на руки скелета. Це завдало йому нестерпного болю, й він плюнув одному з них в обличчя. Його негайно звинуватили в спротиві, й начальство зібралося знову віддати Корягіна під суд.