Пастка на дурнів

У Кристі, вразливого, багатого, вродливого хлопця, було гарне чорне волосся, довірливі очі й лютий біль у потилиці, коли він прокинувся наступного ранку на тій куцій кушетці, не спромігшися відразу навіть пригадати, куди він попав. Чемний, лагідний вдачею, Кристі прожив на світі майже два десятки років і не знав ще жодних стресів, збурень, ненависті й неврозів: саме це стало для Йоссар’яна неспростовним доказом того, що Кристі душевнохворий. У Кристі було щасливе дитинство, незважаючи на те, що його ніколи не балували. Він жив у згоді зі своїми братами та сестрами і навіть ніколи не зазнав чуття ненависті до батька з матір’ю, хоча вони завжди були добрі до нього.

Кристі змалку вчили стерегтися таких людців, як Аарфі, котрих його мати називала пройдами, і таких, як Майло, котрих його батько називав хапунами, але з науки тої не було ніякого ладу, бо до подібного народу його ніколи й близько не підпускали. Скільки сягала Кристієва пам’ять, в їхніх домах у Філадельфії, Нью-Йорку, Мейні, Палм-Бічі, Саутгемптоні, Лондоні, Довіллі, Парижі та на французькій Рів’єрі його завжди оточували леді й джентльмени, які не були ані пройдами, ані хапунами. Кристієва мати, що походила з новоанглійської династії Торнтонів, була Донькою Американської Революції. Його батько, навпаки, був Приблуда.

— Не забувай, — часто нагадувала хлопцеві мати, — що ти — Кристі! Не з роду Вандербільдів, що завдячує своїми достатками якомусь вульгарному капітанові буксира; не з Рокфеллерів, чиє багатство нагромадилось на безсоромних спекуляціях нафтою; не з Рейнольдсів чи Дюків, що нагріли руки на злочинному продажу довірливим людям канцерогенних продуктів; і навіть не з Асторів, чия родина, я певна, ще й досі здає в оренду кімнати. Ти, сину, з роду Кристі, а Кристі одвіку нічогісінько не зробили заради грошей!

— Твоя матінка хоче сказати, синку, — якось втрутився чемний батько, вміло поєднуючи делікатність висловлювання з повнотою суджень, а це завжди захоплювало Кристі,— що гроші, добуті у віддалені часи, кращі за гроші, добуті на наших очах, і що поваги заслуговує не той, хто недавно розбагатів, а той, хто недавно збіднів. Правильно, люба?

На такі мудрі й витончені афоризми Кристіїв батько був просто-таки невичерпний. Червоновидий собою і здатний будь-кого розпалити, він нагадував синові гарячий глінтвейн, і молодший Кристі щиро любив свого батька, хоча терпіти не міг глінтвейну. Коли вибухнула війна, старші Кристі вирішили, що їхній син мусить іти до армії, бо для дипломатичної служби він надто молодий, а батькові було відомо з авторитетних джерел, що за якихось там кілька тижнів чи місяців Росія впаде, і тоді вже ніщо не перешкоджатиме Гітлерові, Черчіллю, Рузвельтові, Муссоліні, Ганді, Франко, Перонові та японському імператорові підписати мирний договір, після чого всі житимуть спокійно та щасливо. Саме на пораду батька і записався Кристі-молодший до школи військово-повітряних сил, щоб там, аж до самого кінця війни та капітуляції Росії, в цілковитій безпеці вчитися на пілота у товаристві інших майбутніх американських офіцерів, усіх, як один, істинних джентльменів.