Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Стариган спокійно чекав і всміхався, проймаючи Кристі зневажливими і водночас наче співчутливими очицями. Метка, гнучка блондинка з довгими стрункими ногами й медового кольору шкірою зручно вмостилась на бильці дідового крісла й почала повільно, звабливо пестити його сухе й бліде, як у трупа, порочне обличчя. Кристі аж пересмикнуло від такого обурливого, мерзенного, протиприродного неподобства. Він відвернувся сумовито і спитав себе, чому досі ще не забрав свою кохану й не пішов з нею спати.
Це просто дивовижно, але Кристі чомусь ловив себе на думці, що той ниций, похітливий, немитий дідисько, для якого на світі немає нічого святого, нагадує йому рідного батька, бо являє собою цілковиту з ним протилежність. Кристіїв батько — то пристойний сивоголовий джентльмен, завжди бездоганно вдягнений; цей же дідуган — то останнє закаляне ледащо. Кристіїв батько — розважливий, тверезий, високоморальний сім’янин; цей дід — легковажний гріховодник. Кристіїв батько — стримана, добре вихована людина; цей дідуган — одверте хамло. Кристіїв батько вірив у честь та справедливість і знав відповіді на всі запитання; цей дідисько не вірив ні в бога, ні в чорта і вмів лиш піддавати все сумнівам. У Кристієвого батька були благородні сиві вуса; у цього старого вусів не було зовсім. Кристіїв батько, як і батьки всіх Кристієвих знайомих, був особою достойною, мудрою і викликав до себе шану; до цього ж дідугана можна було відчувати лише огиду, і Кристі знову кинувся в суперечку з ним, сповнений рішучості-заперечити всю ту безглузду логіку й підлі інсинуації такими нещадними й блискучими, невідпорними аргументами, що його млява, флегматична краля просто ахне від щирого захвату і вже довіку пишатиметься ним!
— Ну, щиро кажучи, я не знаю точно, скільки саме років проіснує Америка, — відважно провадив він. — Я гадаю так: оскільки весь світ має рано чи пізно згинути, то й Америка не вічна. Та одне я знаю цілком точно. Це те, що моя батьківщина виживе в цій війні і буде благоденствувати ще довго, дуже довго!
— Скільки ж саме? — дражнив його старий блюзнір в якомусь екстазі зловтішності.— Невже довше від жаб?
— В усякому разі, довше, ніж ми з вами, — навмання бовкнув Кристі.
— Тільки й того? Це не так уже й багато, особливо, якщо зважити на вашу безстрашність та наївність і на мій дуже, дуже похилий вік.
— А скільки ж вам років? — несподівано для себе поцікавився Кристі, не в силі побороти незрозумілі чари цього дивного старигана.
— Сто сім! — прокахикав дідок і весело реготнув, помітивши, яка досада взяла Кристі.— Бачу, ви й тут мені не вірите?
— Я не вірю жоднісінькому вашому слову, — відказав Кристі і посміхнувся винувато, примирливо. — Єдине, у що я вірю, це в те, що Америка виграє війну.
— «Виграє війну, виграє війну…» — передражнив його затасканий старий нечестивець. — Ото мені велика важниця! Весь фокус у тім, щоб уміти програвати війни — і знати, яку війну можна програти! Італія програвала всі свої війни протягом цілих сторіч, але погляньте, як нам добре ведеться! Франція виграє свої війни і ніяк не може виплутатися з кризи. Німеччина програє і квітне. А візьміть-но нашу найновішу історію. Варто було Італії виграти війну в Ефіопії, як ми тут же влипли в неабияку халепу. Від перемоги в нас так затьмарилося в головах, що ми допомогли розв’язати нову світову війну, в якій нам нічого не світило. Та нині, слава богу, все повернуло на краще: ми знову програємо, й Італія, безперечно, знову піде вгору — тим вище і тим швидше, чим повнішою буде наша поразка.
Кристі витріщився на нього, геть запаморочений.
— Тепер я вас зовсім не розумію, — пробелькотів він. — Ви говорите як безумець!
— Зате все своє життя я жив як мудрець. Я був фашистом, коли тут верховодив Муссоліні, та щойно його скинули, як я став завзятим антифашистом. Коли сюди приперлися німці, щоб захистити нас від американців, я був фанатичним прибічником німців, а тепер я не менш фанатичний прибічник американців, бо вони приперлися сюди, щоб захистити нас від німців. — Заїкувате Кристієве замішання, здавалось, тільки додавало зневажливого блиску проникливим очам старого нахаби. — І, слово честі, мій сердитий юний друже, — вигукнув він, — нині в усій Італії ваша батьківщина не має вірнішого прибічника, ніж ваш покірний слуга — але доти, поки ви не заберетеся звідси під три чорти!
Це було занадто навіть для Кристі.
— Та ви просто перебіжчик! Ви — флюгер на даху! Безсоромний і безпринципний пристосуванець!
— Зате мені вже сто сім років, — чемно нагадав йому дідисько.