Пастка на дурнів

Кристі не чув його, він був надто приголомшений.

— Виходить, це ви поранили майора …де Копитляя?! — зарепетував він, захлинаючись від обурення. — Та як ви наважились підняти руку на таку людину?!

Старий чортяка і оком не змигнув.

— Ви б краще запитали, як я міг стриматися? Коли б ви тільки бачили ту пихату мармизу! Цей старий бовдур сидів у відкритій машині з таким монументальним виглядом, немовби він — сам господь бог! Така величезна, нерухома довбешка, і така дурна, врочиста пика!.. Ну, як не спробувати поцілити в подібну мішень? От я й уліпив йому в самісіньке око трояндою «Американська красуня». Вважаю, що для даного випадку цей сорт найкращий. А ви як гадаєте?

— Те, що ви зробили, — це жахливо! — з благородним гнівом заволав Кристі.— Це підлий злочин! Адже майор …де Копитляй начальник інтендантської служби нашої ескадрильї!

— Та що ви кажете? — глумливо перепитав невиправний дідисько і з удаваним каяттям ущипнув себе за гостре підборіддя. — В такому разі єдине, що я можу сказати на своє виправдання, це те, що я людина безстороння. Коли до міста входили німці, я мало не проштрикнув на смерть одного здоровезного молодого обер-лейтенанта гілкою едельвейса.

Найбільше приголомшувало й лякало Кристі те, що цей старий мерзотник нездатний був навіть збагнути всієї страхітливості свого злочину.

— Невже ви не розумієте, що ви накоїли? — лютував Кристі.— Майор …де Копитляй — чудова, шляхетна людина, ми всі від нього у захваті!

— Він старий безмозкий бовдур, який не має жодного права поводитися так, як поводяться молоді бовдури! До речі, де він зараз? Жаба ще не дала йому цицьки?

— Ніхто цього не знає,— з побожним острахом, сумно відказав Кристі.— Майор …де Копитляй пропав безвісти.

— От бачите! Куди це годиться, коли людина його віку ставить на карту решту життя, що йому залишалася, заради такої дурниці, як батьківщина?!

Та Кристі був знову готовий до бою.

— Ризикувати життям заради Батьківщини — це не дурниці,— заявив він.

— Ви так гадаєте? — запитав старий. — А що воно таке, по-вашому, батьківщина? Батьківщина, мій юний друже, це шматок землі, оточений з усіх боків кордонами, здебільшого неприродними! І баста!.. Англійці вмирають за Англію, американці — за Америку, німці — за Німеччину, росіяни — за Росію. В цій війні беруть участь чи то п’ятдесят, чи то шістдесят «батьківщин». Невже кожна з них варта того, щоб за неї вмирати?

— Якщо живеш заради святині, за неї варто й умерти! — випалив Кристі.

— Якщо вмираєш за святиню, заради неї тим більше варто пожити, — заперечив старий блюзнір. — Знаєте, ви такий чистий і наївний юнак, що мені по-батьківськи жаль вас. Скільки хоч вам років? Двадцять п’ять? Двадцять шість?

— Дев’ятнадцять, — відказав Кристі.— У січні буде двадцять.

— Це якщо ви доживете до січня, — зітхнув дідуган, похиливши голову, і обличчя його на мить прибрало такого самого осудливо-меланхолійного виразу, як і в буркотливої бабці.— Вас уб’ють, неодмінно вб’ють, якщо ви не будете стерегтися, а я бачу, що не будете. То чому б вам не взятися за розум і не робити, як я? Може, тоді й ви дожили б до ста семи років!