Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Невже у вас немає ніяких переконань?
— Звичайно ж, немає.
— А як же моральність?
— О, я дуже моральна людина, — з блазнівською серйозністю запевнив його старий мерзотник, поплескуючи по голій сідниці міцну, як горішок, чорняву дівулю, що в спокусливій позі сиділа на другому бильці крісла. Він царственим жестом сперся руками на обох повій і саркастично вискалився просто в обличчя Кристі, ошелешеному цією демонстрацією вбогої величі.
— Дозвольте вам не повірити, — спроквола відповів Кристі, намагаючись якось відокремити у своїй уяві старого від дівчат. — Ні, я не можу повірити в це!
— І все-таки це чистісінька правда!.. Коли німці входили до міста, я пританцьовував на вулиці, мов юна балерина, й горлав: «Хайль Гітлер!» — аж поки не захрип. Я навіть махав нацистським прапорцем із свастикою, якого поцупив у однієї гарнесенької, як лялечка, дівчинки, коли її мама на мить відвернулась. А коли німці залишили місто, я щодуху побіг зустрічати американців з пляшкою добрячого коньячку в одній руці й корзиною квітів у другій. Коньяк, звичайно, призначався для мене самого, а квіти — щоб закидати ними наших визволителів. Пригадую, в першій машині їхав якийсь набундючений і напринджений сивий майор; я прицілився і влучив йому червоною трояндою просто в око! То був чудовий кидок! Ви б тільки бачили, як він скривив свою дурну пихату пику!
Кристі гикнув і зірвався на рівні ноги. В нього застигла кров у жилах.
— Майор …де Копитляй! — нарешті видихнув він.
— А, ви його знаєте? — у захваті вигукнув стариган. — Який щасливий збіг обставин!
Кристі не чув його, він був надто приголомшений.
— Виходить, це ви поранили майора …де Копитляя?! — зарепетував він, захлинаючись від обурення. — Та як ви наважились підняти руку на таку людину?!
Старий чортяка і оком не змигнув.
— Ви б краще запитали, як я міг стриматися? Коли б ви тільки бачили ту пихату мармизу! Цей старий бовдур сидів у відкритій машині з таким монументальним виглядом, немовби він — сам господь бог! Така величезна, нерухома довбешка, і така дурна, врочиста пика!.. Ну, як не спробувати поцілити в подібну мішень? От я й уліпив йому в самісіньке око трояндою «Американська красуня». Вважаю, що для даного випадку цей сорт найкращий. А ви як гадаєте?
— Те, що ви зробили, — це жахливо! — з благородним гнівом заволав Кристі.— Це підлий злочин! Адже майор …де Копитляй начальник інтендантської служби нашої ескадрильї!
— Та що ви кажете? — глумливо перепитав невиправний дідисько і з удаваним каяттям ущипнув себе за гостре підборіддя. — В такому разі єдине, що я можу сказати на своє виправдання, це те, що я людина безстороння. Коли до міста входили німці, я мало не проштрикнув на смерть одного здоровезного молодого обер-лейтенанта гілкою едельвейса.
Найбільше приголомшувало й лякало Кристі те, що цей старий мерзотник нездатний був навіть збагнути всієї страхітливості свого злочину.
— Невже ви не розумієте, що ви накоїли? — лютував Кристі.— Майор …де Копитляй — чудова, шляхетна людина, ми всі від нього у захваті!
— Він старий безмозкий бовдур, який не має жодного права поводитися так, як поводяться молоді бовдури! До речі, де він зараз? Жаба ще не дала йому цицьки?
— Ніхто цього не знає,— з побожним острахом, сумно відказав Кристі.— Майор …де Копитляй пропав безвісти.
— От бачите! Куди це годиться, коли людина його віку ставить на карту решту життя, що йому залишалася, заради такої дурниці, як батьківщина?!
Та Кристі був знову готовий до бою.
— Ризикувати життям заради Батьківщини — це не дурниці,— заявив він.
— Ви так гадаєте? — запитав старий. — А що воно таке, по-вашому, батьківщина? Батьківщина, мій юний друже, це шматок землі, оточений з усіх боків кордонами, здебільшого неприродними! І баста!.. Англійці вмирають за Англію, американці — за Америку, німці — за Німеччину, росіяни — за Росію. В цій війні беруть участь чи то п’ятдесят, чи то шістдесят «батьківщин». Невже кожна з них варта того, щоб за неї вмирати?
— Якщо живеш заради святині, за неї варто й умерти! — випалив Кристі.
— Якщо вмираєш за святиню, заради неї тим більше варто пожити, — заперечив старий блюзнір. — Знаєте, ви такий чистий і наївний юнак, що мені по-батьківськи жаль вас. Скільки хоч вам років? Двадцять п’ять? Двадцять шість?
— Дев’ятнадцять, — відказав Кристі.— У січні буде двадцять.
— Це якщо ви доживете до січня, — зітхнув дідуган, похиливши голову, і обличчя його на мить прибрало такого самого осудливо-меланхолійного виразу, як і в буркотливої бабці.— Вас уб’ють, неодмінно вб’ють, якщо ви не будете стерегтися, а я бачу, що не будете. То чому б вам не взятися за розум і не робити, як я? Може, тоді й ви дожили б до ста семи років!