Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Якось Майло полетів до Англії по турецьку халву, а повернувся з Мадагаскару, ведучи за собою четвірку німецьких бомбардувальників, по саме годі навантажених м’ясом, цвітною капустою, зеленою гірчицею та чорним горошком. Його обуренню не було меж, коли, приземлившись, він побачив на аеродромі загін військової поліції, присланої туди, щоб заарештувати німецьких льотчиків та конфіскувати їхні літаки. Конфіскувати?! Це слово звучало для Майла як найстрашніше з проклять, він зажадав найсуворішого покарання і полковникові Пескарту, і підполковникові Порку, і вкритому бойовими шрамами бідоласі капітану військової поліції з автоматом у руках. Ті стояли винуваті, засоромлені, а він, мов шалений, бігав туди й сюди і по черзі тицяв їм в обличчя тремтячим від праведного гніву пальцем.
— Тут вам не Росія! — репетував Майло тонким, зривистим голосом. — Що я чую?! Як це конфіскувати? Відколи це американський уряд почав конфісковувати приватну власність своїх громадян? Бійтеся бога, панове! Сором вам! Додуматись до такого неподобства!
— Але ж ми воюємо з Німеччиною, Майло, — нерішуче перебив його майор Денбі,— що не кажіть, а це німецькі літаки.
— Побійтеся бога! — визвірився на нього Майло. — Це — літаки синдикату, де кожен має свій пай, навіть ви! Конфіскувати! Як ви можете конфіскувати свою ж приватну власність? Подумати тільки — конфіскувати! Та я зроду не чув нічого ганебнішого!
І, певна річ, Майло мав рацію, бо коли вони глянули ще раз на літаки, виявилося, що Майлові підручні, замалювавши подвійним шаром білої емалі знаки свастики на крилах, хвостах та фюзеляжах, уже написали по трафарету: «Акціонерне товариство М. і М. Свіжі фрукти та інші продукти». Так Майло привселюдно перетворив свій синдикат на міжнародний картель.
Майлові армади повітряних кораблів борознили небо вздовж і впоперек. Вони цілими зграями злітали з аеродромів Норвегії, Данії, Франції, Німеччини, Австрії, Італії, Югославії, Румунії, Болгарії, Швеції, Фінляндії, Польщі,— одне слово, всієї Європи, крім Росії, з якою Майло не наважувався мати справу. Коли всі, хто хотів, стали пайщиками «Акціонерного товариства М. і М. Свіжі фрукти та інші продукти», Майло створив на засадах цілковитої одноосібності дочірнє «Акціонерне товариство М. і М. Світові кондвироби» і дістав додаткові літаки й додаткові кошти з їдальняних фондів на коржики та здобу з Британських островів, на чорнослив та датські сири з Копенгагена, еклери, зефіри, наполеони та духове печиво з Парижа, Реймса й Гренобля, тістечка-кульки, солодкий ситник та м’ятні перепічки з Берліна, вигадливі фірмові торти з Відня, струделі з Угорщини і баклави з Анкари. Щоранку Майло висилав у політ над усією Європою та Північною Африкою літаки, що тягли за собою довгі червоні рекламні транспаранти, на яких величезними рівними літерами значилося: «Устриці — 79 ц/фунт» або «Хек — 21 ц/фунт». Майло значно збільшив надходження до каси синдикату, виділивши кілька таких транспарантів під рекламу фірм «Молочко для киці», «Собачий фарш» та «Перуки для лисих», і, шануючи суспільні інтереси, регулярно віддавав частину транспарантів генералові Штирхеру для пропаганди таких гасел, як «Чистота — запорука здоров’я», «Хто спішить — той людей смішить» та «Сім’я, що вкупі молиться, довіку не розколеться». Майло навіть закупив для своєї реклами всі інтервали у підривних радіопередачах, що велися англійською мовою з Берліна, щоб і в такий спосіб поширити вплив синдикату. Справді, комерція почала процвітати по обидва боки лінії фронту.
Невдовзі Майлові літаки стали невід’ємною частиною загального пейзажу. Їм усюди була «зелена вулиця». Одного дня Майло законтрактувався в американського військового командування розбомбити міст на автостраді біля Орв’єто, що був у руках німців. Із німецьким командуванням він теж уклав контракт: захищати вогнем зенітних батарей цей самий міст од свого ж таки нападу з повітря. За Майлів напад на міст американська сторона зобов’язувалась виплатити йому стільки, скільки коштуватиме вся операція плюс шість процентів; винагородження з боку німців мало грунтуватись на таких самих засадах, але вони повинні були доплачувати йому тисячу доларів за кожний збитий американський літак. А оскільки збройні сили обох сторін являли собою інституції усуспільнені, то, як не раз підкреслював Майло, вивершення обох цих справ стало б неабияким тріумфом приватної ініціативи. Щойно контракти були підписані, виявилося, що нема ніякого сенсу витрачати на їх виконання кошти синдикату, тому що обидві сторони мали вдосталь людських та матеріальних ресурсів і горіли бажанням якнайповніше використати їх, поки не скінчилась війна. Таким чином Майло дістав колосальні прибутки лише від того, що двічі поставив свій підпис на якихось клаптях паперу!