Пастка на дурнів

Майлові армади повітряних кораблів борознили небо вздовж і впоперек. Вони цілими зграями злітали з аеродромів Норвегії, Данії, Франції, Німеччини, Австрії, Італії, Югославії, Румунії, Болгарії, Швеції, Фінляндії, Польщі,— одне слово, всієї Європи, крім Росії, з якою Майло не наважувався мати справу. Коли всі, хто хотів, стали пайщиками «Акціонерного товариства М. і М. Свіжі фрукти та інші продукти», Майло створив на засадах цілковитої одноосібності дочірнє «Акціонерне товариство М. і М. Світові кондвироби» і дістав додаткові літаки й додаткові кошти з їдальняних фондів на коржики та здобу з Британських островів, на чорнослив та датські сири з Копенгагена, еклери, зефіри, наполеони та духове печиво з Парижа, Реймса й Гренобля, тістечка-кульки, солодкий ситник та м’ятні перепічки з Берліна, вигадливі фірмові торти з Відня, струделі з Угорщини і баклави з Анкари. Щоранку Майло висилав у політ над усією Європою та Північною Африкою літаки, що тягли за собою довгі червоні рекламні транспаранти, на яких величезними рівними літерами значилося: «Устриці — 79 ц/фунт» або «Хек — 21 ц/фунт». Майло значно збільшив надходження до каси синдикату, виділивши кілька таких транспарантів під рекламу фірм «Молочко для киці», «Собачий фарш» та «Перуки для лисих», і, шануючи суспільні інтереси, регулярно віддавав частину транспарантів генералові Штирхеру для пропаганди таких гасел, як «Чистота — запорука здоров’я», «Хто спішить — той людей смішить» та «Сім’я, що вкупі молиться, довіку не розколеться». Майло навіть закупив для своєї реклами всі інтервали у підривних радіопередачах, що велися англійською мовою з Берліна, щоб і в такий спосіб поширити вплив синдикату. Справді, комерція почала процвітати по обидва боки лінії фронту.

Невдовзі Майлові літаки стали невід’ємною частиною загального пейзажу. Їм усюди була «зелена вулиця». Одного дня Майло законтрактувався в американського військового командування розбомбити міст на автостраді біля Орв’єто, що був у руках німців. Із німецьким командуванням він теж уклав контракт: захищати вогнем зенітних батарей цей самий міст од свого ж таки нападу з повітря. За Майлів напад на міст американська сторона зобов’язувалась виплатити йому стільки, скільки коштуватиме вся операція плюс шість процентів; винагородження з боку німців мало грунтуватись на таких самих засадах, але вони повинні були доплачувати йому тисячу доларів за кожний збитий американський літак. А оскільки збройні сили обох сторін являли собою інституції усуспільнені, то, як не раз підкреслював Майло, вивершення обох цих справ стало б неабияким тріумфом приватної ініціативи. Щойно контракти були підписані, виявилося, що нема ніякого сенсу витрачати на їх виконання кошти синдикату, тому що обидві сторони мали вдосталь людських та матеріальних ресурсів і горіли бажанням якнайповніше використати їх, поки не скінчилась війна. Таким чином Майло дістав колосальні прибутки лише від того, що двічі поставив свій підпис на якихось клаптях паперу!