Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Процес створення 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової не був справою одного дня, а тривав щонайменше 2–2,5 місяці — з другої половини січня до квітня 1944 р. Жоден з виданих до того часу Головним комендантом АК наказів (у тому числі наказ № 5 про відтворення Польських Збройних Сил від 9.IV.1942 р., а також наказ 13000/III щодо проведення акції «Бужа» від 20.XI.1943 р.) не передбачав створення на території Волинського округу подібної військової одиниці[645]. Східні округи АК мали виконувати роль прикриття антифашистського повстання у Центральній Польщі, а тому основною діяльністю місцевого підпілля були диверсії в тилу німецької армії, передусім, на шляхах сполучень. З підходом радянських військ польські загони свою діяльність припиняли[646].

Для проведення диверсій створювати дивізію не було потреби. То що ж тоді змусило командувача Волинського округу полковника К. Бомбінського («Любонь») видати 15 січня 1944 р. наказ про мобілізацію та концентрацію всіх наявних бойових сил Ковельського й Луцького районних інспекторатів (діячів підпільних осередків, бійців партизанських загонів) у західній частині округу з метою створення великого військового з’єднання (початково передбачалося створити навіть корпус Війська польського у складі двох бригад: ковельської і володимирської, а після прибуття загонів Рівненського інспекторату до них мала приєднатися і третя бригада)?

Районні інспектори майор Я. Шатовський («Коваль») і капітан Л. Швікла («Адам») причиною цього вважали особисті амбіції полковника Бомбінського, який нібито прагнув до того, щоб ні в чому не поступитися своїм колегам, рівним йому за військовим чином, які після відтворення польських збройних сил мусили очолити корпуси і навіть більші військові формування[647]. Але, на наше переконання, прагнути до згуртування всіх сил у складі однієї бойової одиниці полковника змусила, передусім, військова ситуація, що склалася в окрузі, а також перший досвід зіткнення з радянськими військами.

Комендант Рівненського інспекторату капітан Т.-М. Клімовський («Остоя»), перший серед аківських офіцерів, хто мав можливість на власні очі спостерігати за діями радянських підрозділів, у першій половині січня 1944 р. інформував командувача округу: «Через велику перевагу всіх трьох ворожих нам чинників, німецького, українського і радянського, розпорошені по всій території Волині дії наших загонів не матимуть позитивних наслідків. Загони виконують свої завдання лише частково і будуть стерті з поверхні землі як розсипане зерно, про яке ніхто й не довідається. Принцип взаємодії з радянськими військами у боротьбі проти німців при розпорошенні власних сил може дати позитивні наслідки тільки за умови доброї волі обох сторін. Реальнішим у нашій ситуації було б зробити таке: а) визначити оперативний район для всіх наявних на Волині збройних сил; б) сконцентрувати там усі партизанські загони; в) виконати покладене на Округ завдання всіма силами»[648].