Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Переговори відбулися у Львові 8 лютого. Обговорювалися дві проблеми: видання спільної українсько-польської декларації щодо територіальних претензій «рад», а також прийняття заходів, які унеможливили б подальші вбивства як поляків, так і українців. Представники ОУН зобов’язалися видати протягом п’яти днів відповідну декларацію від себе, яка мала заперечити законність територіальних претензій Москви та спростувати тезу про добровільний характер участі українського населення у плебісциті 1939 р. Стосовно скоєних убивств українська сторона запропонувала створити змішану комісію, яка мала опрацювати план запобігання кривавим українсько-польським порахункам[634].

8 березня 1944 р. відбулася ще одна зустріч представників обох підпільних рухів. І цього разу сторонам не вдалося остаточно домовитися про те, щоб об’єднати зусилля у боротьбі проти «нового окупанта західноукраїнських земель» або щоб принаймні запровадити конкретні заходи, які обмежили б українсько-польську ворожнечу. Польські учасники зустрічі, дотримуючись вказівок свого нового прем’єра Ст. Миколайчика[635] та його заступника — Головного представника емігрантського уряду в країні Я. Янковського — про необхідність взаємодії з наступаючою Червоною армією, відкидали пропозицію українських повстанців про проведення спільної боротьби проти останньої. Українські учасники зустрічі, зі свого боку, продовжували переконувати партнерів по переговорах у тому, що ОУН(СД) не несе відповідальності за антипольський терор, що він виник довільно і через самих поляків[636].

Контакти між представниками УПА й АК мали місце навіть під час радянсько-німецьких боїв за Львів, коли місцеві аківські формування надавали допомогу підрозділам Червоної армії та відверто не зважали на вимоги української сторони. Чимало тоді на території Львівщини відбулося і збройних сутичок між українськими і польськими збройними загонами. За повідомленням газети львівських ендеків «Слово польське» від 27 липня 1944 р., одна з таких сутичок сталася у самому Львові під час боїв за собор святого Юра[637].

Новому етапу загострення українсько-польських взаємин «сприяли» дії радянської влади в Західній Україні, спрямовані на мобілізацію місцевого населення до Червоної армії, залучення його до роботи в місцевих адміністративних органах, міліції, так званих винищувальних батальйонах («стрибках»), а також обмін населенням, що проходив відповідно до підписаної 9 вересня 1944 р. угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення (ПКНВ).