Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Апофеозом розгортання зовнішньої політики української влади на Схід було рішення уряду України призупинити роботу над Угодою про асоціацію з Європейським Союзом, що перекреслило всі орієнтири зовнішньої політики нашої держави останнього десятиліття та стало ще одним вагомим успіхом гібридних дій Росії. Для досягнення своїх цілей Москва використала широкий комплекс фінансових та економічних заходів, скориставшись повною керованістю тодішнього президента В. Януковича. Саме цей відвертий провал у зовнішній політиці і став каталізатором Революції гідності, яка змусила РФ перейти до силових дій проти України.
Слід зазначити, що, крім дезорієнтації зовнішньої політики протягом усього періоду незалежності, були й вагомі внутрішні причини, що перешкоджали українському зовнішньополітичному відомству ефективно протистояти заходам агресора у гібридній війні. Вони пов’язані з відсутністю кардинальних реформ української дипломатії, яка й донині залишається далекою від європейських критеріїв, продовжуючи функціонувати за зразком того зовнішньополітичного органу, що був створений у часи радянської України. В основі української дипломатії все ще лежить застаріла модель вертикально-командного типу та система розподілу повноважень, що базується на радянському принципі недовіри до виконавця, його низькій кваліфікації та технічній неозброєності.
Підвищенню ефективності МЗС України, у т.ч. і щодо протидії гібридній війні з боку РФ, має сприяти докорінне реформування міністерства та перетворення його на ефективне зовнішньополітичне відомство європейського зразка, яке має відбутися найближчим часом. Докорінних змін повинні зазнати структура міністерства, підхід до системи атестації співробітників, система взаємодії всередині МЗС (повний перехід на електронний документообіг), система підготовки і відбору кадрів тощо.
8.2. «Несмілива» культурна дипломатія
Продуктивний діалог зі світом — важлива умова успішної зовнішньої політики. Мовою цього діалогу, потрібною та зрозумілою за сучасних обставин, є мова культури і мистецтва.
У новій стратегії Європейського Союзу культура визнається гравцем вирішальної ролі у зміцненні міжнародного партнерства. Верховний представник та віце-президент ЄС Ф. Могеріні зазначає: «Культура має бути невід’ємною частиною нашої зовнішньої політики. Культура є потужним інструментом для наведення мостів між людьми, зокрема, між молоддю, і зміцнення взаєморозуміння. Вона може виступити й рушійною силою для економічного і соціального розвитку. Оскільки ми стикаємося зі спільними викликами, культура може допомогти нам усім, у Європі, Африці, на Близькому Сході та в Азії, встояти у боротьбі з радикалізацією і розбудувати альянс цивілізацій проти тих, хто намагається нас розділити. Саме тому культурна дипломатія має стати основою наших стосунків із сучасним світом»[35].
Ціна втрачених шансів на діалог України зі світом стала особливо зрозумілою на початку 2014 р., коли виникла потреба протидіяти агресивній інформаційній політиці Російської Федерації. З особливою гостротою стало відчутно, наскільки нашій країні бракувало іміджу сучасної демократичної держави, який сприяв би налагодженню стосунків партнерства та довіри. Домінуючий на той час ретроградний образ країни «борщу і гопака» вказував на неготовність до змін та відкритого діалогу. Однією з причин цього була не ефективна на той час діяльність у сфері української культурної дипломатії.
Саме тому, що держава не залучила потенціал культури до розбудови свого іміджу, стала можливою фальсифікація подій Майдану з боку Російської Федерації. Відомо, що кінострічку «Україна: маски революції», яка поширювала брехливу і компрометуючу інформацію про Україну та її народ, було замовлено російськими спецслужбами французькому режисеру П. Морейро. Її покази в європейських країнах на початку 2016 р. стали сумним підсумком багаторічної бездіяльності української культурної дипломатії. Таких прикладів — безліч.
Упродовж більш як двох десятиліть культурна дипломатія була присутньою лише в окремих виявах. Нам відомо про окремі успіхи за кордоном окремих персон — українських митців і кураторів, експертів і дипломатів. Однак цій присутності бракувало системи, найкращі ініціативи виглядали дисперсними та нескоординованими. Спроби, які робилися для налагодження системності цієї діяльності, не знайшли продовження і розвитку. І після 1991-го, коли світ дізнався про молоду державу, а українська діаспора виступила її важливим інформаційним каналом, і часи Президента В. Ющенка, коли демократичні зрушення підштовхували до діалогу з іншими країнами, й події Майдану, які викликали хвилю підтримки і симпатії за кордоном, сьогодні виглядають як шанси, що давалися нам історією.