Світова гібридна війна: український фронт

Одним із важливих чинників поширення сепаратистських настроїв і ескалації конфлікту на сході стала надмірна олігархізація медіа. У 2013 р. приблизно 75 % телевізійного ринку і ТОП-­10 телеканалів належали чотирьом медіагрупам, власники яких використовували їх здебільшого не як бізнес-­ресурс, а як інструмент політичного та електорального впливу. При цьому (тенденція не подолана й досі) україн­ські мовники масово розміщували російський аудіовізуальний контент, зокрема відверто антиукраїн­ського змісту. За різними оцінками, у 2013 р. вони витратили на його закупівлю від 65 до 300 млн дол. США[42]. Крім того, російський продукт без обмежень транслювався в кабельних і супутникових мережах.

Що ж до Донецької та Луганської областей, то тут взагалі склалася специфічна модель медіаспоживання, в якій вплив загальнонаціо­нальних мовників був порівняно незначним, а найвищі рейтинги мали місцеві приватні ТРО і друковані видання, що інформували передусім про актуальні питання регіонального життя[43]. Домінуючі ж позиції посідав медіахолдинг «Медіа група Україна», контрольований Р. Ахметовим, із досить потужним пулом регіональних телеканалів («Донбас», «Канал 34», «Сигма»). Переважно російськомовний та специфічно «домашній» контент цих мовників у поєднанні з великою кількістю російського аудіовізуального продукту, трансльований в ефірі та кабельних і супутникових мережах, безумовно підготував ґрунт для майбутнього конфлікту. Особливо чітко це проявилося під час Євромайдану.

Хронічною проб­лемою і неабиякою загрозою для інформаційної безпеки Украї­ни був брак безперебійного та щільного транслювання націо­нального телерадіомовлення на території Украї­ни у цифровому та аналоговому форматах. Ідеться про т. зв. білі плями в охопленні ефірним та цифровим мовленням низки переважно прикордонних районів Сумської, Харківської, Чернігівської, Донецької та Луганської областей північного сходу; Одеської області та АР Крим на півдні; Львівської, Волинської, Закарпатської та Івано-­Франківської областей на заході краї­ни. Це роками позбавляло націо­нального телебачення частину україн­ських громадян, які натомість завжди могли легко приймати не ліцензовані націо­нальним регулятором трансляції суміжних держав: Туреччини, Румунії, Угорщини, Польщі, Білорусі, а також Російської Федерації.