Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Одним із важливих чинників поширення сепаратистських настроїв і ескалації конфлікту на сході стала надмірна олігархізація медіа. У 2013 р. приблизно 75 % телевізійного ринку і ТОП-10 телеканалів належали чотирьом медіагрупам, власники яких використовували їх здебільшого не як бізнес-ресурс, а як інструмент політичного та електорального впливу. При цьому (тенденція не подолана й досі) українські мовники масово розміщували російський аудіовізуальний контент, зокрема відверто антиукраїнського змісту. За різними оцінками, у 2013 р. вони витратили на його закупівлю від 65 до 300 млн дол. США[42]. Крім того, російський продукт без обмежень транслювався в кабельних і супутникових мережах.
Що ж до Донецької та Луганської областей, то тут взагалі склалася специфічна модель медіаспоживання, в якій вплив загальнонаціональних мовників був порівняно незначним, а найвищі рейтинги мали місцеві приватні ТРО і друковані видання, що інформували передусім про актуальні питання регіонального життя[43]. Домінуючі ж позиції посідав медіахолдинг «Медіа група Україна», контрольований Р. Ахметовим, із досить потужним пулом регіональних телеканалів («Донбас», «Канал 34», «Сигма»). Переважно російськомовний та специфічно «домашній» контент цих мовників у поєднанні з великою кількістю російського аудіовізуального продукту, трансльований в ефірі та кабельних і супутникових мережах, безумовно підготував ґрунт для майбутнього конфлікту. Особливо чітко це проявилося під час Євромайдану.
Хронічною проблемою і неабиякою загрозою для інформаційної безпеки України був брак безперебійного та щільного транслювання національного телерадіомовлення на території України у цифровому та аналоговому форматах. Ідеться про т. зв. білі плями в охопленні ефірним та цифровим мовленням низки переважно прикордонних районів Сумської, Харківської, Чернігівської, Донецької та Луганської областей північного сходу; Одеської області та АР Крим на півдні; Львівської, Волинської, Закарпатської та Івано-Франківської областей на заході країни. Це роками позбавляло національного телебачення частину українських громадян, які натомість завжди могли легко приймати не ліцензовані національним регулятором трансляції суміжних держав: Туреччини, Румунії, Угорщини, Польщі, Білорусі, а також Російської Федерації.
Треба особливо підкреслити, що станом на 2016 р. ситуація практично не змінилася, що вкотре констатувало Держкомтелерадіо у червні того ж року[44]. Комітет посилається на недоліки «інфраструктури мереж, розбудованих ТОВ «Зеонбуд», яка не забезпечує належного охоплення територій як усередині держави, так і в її прикордонних зонах»[45].
Примітки
[1] Hellinger D. and Judd D. R. The Democratic Façade. — Brooks : Cole Publishing Company, 1991. — 262 p. Згідно з усталеним поняттям, «демократичний фасад» приховує кризу демократичних інститутів та виникає внаслідок приватизації виборів і, відповідно, процесу прийняття державних рішень найбільш впливовими соціальними групами. Цей процес супроводжується зростанням контролю над суспільством з боку установ, покликаних захищати його безпеку та цілісність від зовнішніх та внутрішніх загроз. У підтриманні суспільних уявлень про «демократичність» та «легітимність» такого політичного режиму ключову роль відіграють засоби масової інформації.
[2] Рябчук М. Дві України: кінець амбівалентности? [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://krytyka.com/ua/articles/dvi-ukrayiny-kinets-ambivalentnosty
[3] Типовий доказ — Автономна Республіка Крим. Дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова «Кримський соціум: лінії поділу, чинники конфліктності, шляхи консолідації», опубліковане у травні 2009 року, продемонструвало тотальне превалювання та потужне укорінення на півострові маркерів російської ідентичності — мови і культури. Як наслідок, 85,1% представників українського етносу вказали, що вважають рідною для себе саме російську мову, а 52,7% етнічних українців пов’язали себе з російською культурною традицією. Окрім того, більшість представників української громади Криму визнали, що ідентифікують себе разом з росіянами частиною однієї соціокультурної спільноти. Фактично йдеться про потужну асиміляцію українців на власній території, котра відчутно полегшила анексію Криму РФ.
[4] Європейська хартія місцевого самоврядування (м. Страсбург, 15 жовтня 1985 року). Хартію ратифіковано законом України № 452/97-ВР від 15.07.97 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_036