Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Поразку за результатами «другої газової війни» було зафіксовано укладеними 9 січня 2009 р. контрактами купівлі-продажу та транзиту природного газу між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України». Підписання контрактів створило низку прямих і прихованих ризиків та загроз для нашої держави, які здійснюють свій негативний вплив до цього часу[26].
Незначна зміна контракту стала можливою у 2010 році, проте ціною чергових поступок Києва: за Харківськими угодами негарантоване зниження ціни газу обміняли на відтермінування виведення Чорноморського флоту Росії з Криму та ряд інших поступок у політичній сфері[27]. При цьому на перегляд контрактів 2009 року Росія не погодилась.
У жовтні 2010 р., після виконання Україною обіцяного, Росія запропонувала цілий набір програм розширення співробітництва, з акцентом на створення спільних підприємств та більш широке залучення російського капіталу (технологій) до енергетичного сектору України.
Проект відповідної міжурядової Угоди з питань розвитку співпраці в сфері енергетики виносився на засідання українсько-російського міжурядового комітету з питань економічного співробітництва, що відбувалося в Києві під головуванням прем’єр-міністрів України та Росії М. Азарова та В. Путіна. Серед основних пріоритетів були питання:
— угоди про будівництво енергоблоків № 3 і № 4 Хмельницької АЕС;
— довгострокового контракту ДП «НАЕК «Енергоатом» з ВАТ «ТВЕЛ» на постачання ядерного палива для українських АЕС;
— відмови від будівництва в Україні власного заводу з виробництва ядерного палива та підписання міжурядової угоди про спільну розробку українського родовища уранових руд (Новокостянтинівського);
— поетапного злиття українських та російських активів ядерно-паливного циклу, атомного машинобудування та ядерної енергетики;
— гарантії недоторканості власності на території України господарюючих суб’єктів РФ, їх дочірніх та незалежних товариств;
— гарантії безперешкодного транзиту природного газу через територію України та нездійснення реалізації за межі України природного газу, що постачається з території РФ на територію України;
— об’єднання ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України»;
— забезпечення паралельної роботи ЄЕС Росії та ОЕС України (відмова від приєднання України до синхронної роботи європейської енергетичної системи (ENTSO-E);
— реалізації інвестиційних проектів щодо здійснення поставок російської електроенергії до третіх країн, у т. ч. з використанням вставок постійного струму.
Реалізація зазначених ініціатив російської сторони фактично призвела б до об’єднання паливно-енергетичних комплексів Росії та України та втрати Україною суб’єктності над енергетичним комплексом.
На цьому зусилля щодо підпорядкування України Росією не припинились, а вилились у чергову спробу блокувати вихід енергетики України із «російської» моделі функціонування. Була спроба заново переглянути взаємовідносини між Росією та Україною і в газовій сфері: проект відповідної угоди було оприлюднено наприкінці 2011 р. У документі безпосередньо обумовлювалось припинення дії раніше укладених міжурядових угод у газовій сфері, подальше виконання яких Сторони вважають недоцільним (передусім ішлося про вихід України з Енергетичного співтовариства та недопущення застосування на території України положень Третього енергопакета)[28].
І саме цей аспект відображає третій напрям політики Росії щодо утримання України у сфері свого впливу — недопущення змін, недопущення формування ліберальної, транспарентної моделі функціонування енергетичного сектору України. Його реалізація забезпечувала «внутрішньоукраїнську підтримку російської стратегії», зокрема через вплив російського лобі та недопущення реформування енергетичного сектору України чи унеможливлення диверсифікації постачання енергоресурсів.
Відсутність істотного прогресу в реформуванні енергетичного сектору України пояснюється існуванням такої моделі управління енергетичним сектором країни, яка блокує зазначені реформи. На теоретичному рівні така ситуація пояснюється небажанням «домінантної коаліції», яка зайняла управлінські позиції в країні, допустити зміни [29].
Аналіз процесу реформування енергетики в Україні чітко відображає зазначену теоретичну позицію та дозволяє ідентифікувати безпосередній інструмент блокування реформ. В Україні було запроваджено модель «рентної експлуатації» енергетичного комплексу України, що була сформована та постійно підтримувалася патерналістсько-популістичною риторикою та діями політиків.