![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
А потім піднялися менестрель і знавець премудрості й назвали поіменно всіх Володарів Марки в належному порядку: Еорл Юний; Бреґо, будівничий Хоромів; Альдор, брат Бальдора Нещасного; Фреа та Фреавайн, і Ґольдвайн, і Деор, і Ґрам; і Гельм, який переховувався в Гельмовому Яру, коли Марку захопили; і на ньому завершилися дев’ять курганів, які стояли зі західного боку, бо в ту пору рід королів обірвався. І далі перелічили кургани зі східного боку: Фреалаф, син Гельмової сестри, і Леофа, і Вальда, і Фолька, і Фольквайн, і Фенґел, і Тенґел, і останнім був Теоден. І, коли назвали Теодена, Еомер спорожнив кубок. А Еовин наказала прислузі наповнити кубки всім, і присутні в Хоромах піднялись і випили за нового короля, вигукнувши:
– Слава Еомерові, Королю Марки!
Урешті-решт, коли бенкет наближався до завершення, Еомер підвівся і мовив:
– Це поховальний бенкет Короля Теодена, та перш ніж ми всі розійдемося, хочу я оголосити вам новини радісні, бо він би не заперечував проти такого мого вчинку, адже завжди був батьком для Еовин, моєї сестри. Тож почуйте мене, гості добрі, прекрасні народи з різних королівств, які ніколи раніше не збирались у цій залі! Фарамир, Намісник Ґондору, Принц Ітілієнський, попрохав руки Еовин, Володарки Рогану, і вона дала йому свою цілковиту згоду. Відтак нині вони будуть заручені перед усіма вами.
Фарамир і Еовин рука до руки виступили вперед, і всі віншували їх і раділи.
– Так, – мовив Еомер, – дружбу Марки та Ґондору зміцнять нові узи, і це мене вельми тішить.
– Ти надзвичайно щедрий, Еомере, – сказав Араґорн, – адже віддав Ґондору найпрекрасніше, що було у твоєму володінні!
Тоді Еовин зазирнула в очі Араґорнові й мовила:
– Побажайте мені щастя, мій владарю та цілителю!
І він відповів:
– Я бажав вам щастя, відколи вперше побачив вас. Серце моє спокійне, адже бачить нинішню вашу радість.
Коли бенкет завершився, ті, кому треба було їхати, попрощалися з Королем Еомером. Араґорн і його лицарі, а також мешканці Лорієну та Рівендолу приготувалися рушати в дорогу, а Фарамир та Імрагіл залишилися в Едорасі. Й Арвен Вечорова Зоря теж зосталася там і попрощалася з братами. Ніхто не бачив її останньої зустрічі з батьком, із вельможним Ельрондом, адже вони піднялися на пагорби і довго розмовляли вдвох, і гірка була їхня розлука, якій судилося тривати до скону світу.
Нарешті, перш ніж гості поїхали, Еомер і Еовин підійшли до Мері та сказали йому:
– Бувай наразі, Меріадоку зі Ширу, виночерпію Марки! Нехай тобі всюди таланить. Повертайся невдовзі до нас!
І Еомер мовив:
– У давнину за всі твої подвиги на полях Мундбурґа королі осипали б тебе дарами, які не вмістилися б навіть на віз, але ти сказав, що не візьмеш нічого, крім зброї, яку тобі подарували. І мені дуже прикро, що я не маю гідного дару для тебе, проте моя сестра просить тебе прийняти цю невеличку річ на згадку про Дернгельма та про ріжки Марки, які заспівали з настанням ранку.
Відтак Еовин подала Мері старовинний ріг – невеликий, але майстерно виготовлений із чистого срібла, зі зеленою перев’яззю. А на ньому його творці вигравіювали прудконогого коня з вершником, і той кінь мчав смугою, що зміїлася вздовж рогу від одного його кінця до іншого, і покрили виріб витонченими рунами.
– Це – спадкова реліквія нашого дому, – сказала Еовин. – Її виготовили ґноми, вона походить зі скарбниці Скати Хробака. Еорл Юний привіз її з Півночі. Той, хто засурмить у цей ріг у годину скрути, розбудить страх у серцях своїх ворогів і радість у серцях друзів, бо вони почують і примчать до нього.
Мері взяв ріжок, адже не міг відмовити їй, і поцілував руку Еовин, а брат і сестра обняли його, і так вони попрощалися того разу.
І от гості були вже готові, випили за від’їзд, і відбули собі з почестями та з запевненнями щирої дружби, і незабаром дісталися до Гельмового Яру, і там перепочивали два дні. За той час Леґолас виконав обіцянку, яку він дав Ґімлі, й навідав разом із ним Сяйливі Печери: і, коли вони повернулись, ельф тільки й мовив, що Ґімлі єдиний здатен підібрати слова, щоб описати те диво.
– Ніколи раніше жоден ґном не перемагав ельфа у красномовстві, – сказав Леґолас. – Ходімо тепер до Фанґорну, щоби я міг поквитатися!
З Ярового Падолу кавалькада поїхала до Ісенґарда, де всі побачили, як потрудились енти. Усе камінне коло було розтрощено і розібрано, земля всередині цього кола перетворилася на сад із квітниками та деревами, між якими біг струмок, а в самому центрі постало озеро з чистою водою, понад якою досі стриміла Вежа Ортанка, і чорний шпиль, високий і неприступний, віддзеркалювався у його плесі.