Повернення короля [с иллюстрациями]

– Невже тебе це дивує, Персненосцю? – запитала Арвен. – Ти ж знаєш, якою могутньою була річ, яку вже знищено, – тому все, що було зроблено з її допомогою, нині занепадає. Твій родич володів нею довше, ніж ти. Він уже ветхий старець – за мірилом його роду: та він чекає на тебе, адже йому не судилося більше вирушати у тривалі мандрівки, крім однієї.

– Тож я прошу дозволу поїхати якнайшвидше, – сказав Фродо.

– Вирушимо за сім днів, – мовив Араґорн. – Ми теж поїдемо з тобою, дуже далеко – аж до самого Рогану. За три дні Еомер повернеться сюди, щоби забрати Теодена на вічний спочинок у Марці, тож ми помандруємо з ним, аби вшанувати загиблого. Та перш ніж ти підеш, я підтверджу слова, які сказав тобі Фарамир: віднині ти можеш довіку вільно пересуватися Ґондором – ти й усі твої приятелі. Якби я міг піднести тобі дар, гідний твого вчинку, то зробив би це, проте наразі можеш узяти зі собою все, що тільки забажаєш, і від’їздитимеш додому з почестями, одягнутий, як принц цієї землі.

Та Королева Арвен мовила:

– Я ж обдарую тебе інакше. Я, донька Ельронда. Проте я не поїду з батьком тепер, коли він відбуває до Гаваней, адже повторила вибір Лутієн, обравши те, що й вона: долю водночас гірку та солодку. Тож ти поїдеш замість мене, Персненосцю, – коли настане час і якщо ти сам цього захочеш. Якщо твої рани допікатимуть тобі, а спогад про колишній тягар стане гнітючим, тоді ти зможеш відплисти на Захід, аж доки й усі твої рани, й утома зціляться. А до тієї пори на згадку про Ельфійського Самоцвіта і Вечорову Зорю, з котрими переплелося твоє життя, носи оце!

І вона зняла білу коштовність, схожу на зірку, що висіла на ланцюжку в неї на грудях, і надягнула її на шию Фродо.

– Коли тебе тривожитиме спогад про страх і темряву, – сказала вона, – це тебе розрадить.